Основні принципи створення опорних конспектів

Одним із популярних засобів наочного навчання є різного роду опорні схеми та сигнали. Інколи система цих символів складає цілий опорний конспект. Однак до сьогодні відсутнє єдине розуміння, єдине визначення даного дидактичного засобу. Одні педагоги під опорним конспектом мають на увазі заготовлений вчителем   і розтиражований текстовий конспект з коротким викладом теми, питання, хрестоматійного джерела і т. ін. Інші бачать в опорному конспекті такий засіб, що містить у собі лише основні орієнтири пошуку необхідного для вивчення матеріалу. У відпрацьованому вигляді, на їхню думку, такий дидактичний засіб є самостійно створеним учнем повноцінним традиційним конспектом. Треті вважають, що опорні конспекти — це взаємозалежний набір умовних позначок, знаків (символів), що містять у собі закодовану інформацію.

Таким чином, типів опорних конспектів може бути декілька. Під опорним конспектом слід розуміти сукупність опорних сигналів, знаків, символів, стисле словесно‑ графічне зображення необхідної інформації, що служить достатньою опорою, орієнтиром для отримання і засвоєння учнями певних знань, як правило, з однієї теми, розділу чи курсу. Хоча у практиці викладання історії ми маємо варіанти окремого використання лише символів або лише піктограм, робота з якими складає певну методичну модель проведення уроку.

Опорний конспект – це певна система, що має свої складові. До складових елементів опорного конспекту належить опорний сигнал — засіб наочності, що містить необхідну для довгострокового запам’ятовування навчальну інформацію, оформлену за правилами мнемоніки (мистецтва  запам’ятовування).  Опорний  сигнал, у свою чергу, базується на символі, тобто умовному позначенні будь‑якого предмета, поняття або явища. Група символів може складати піктограму – умовний малюнок із зображенням будь‑ яких дій, подій, предметів. Складовим елементом опорного конспекту є також ідеограма – письмовий знак, що позначає не звук, а ціле слово або корінь, певне поняття.

Опорний конспект з його складовими завдяки графічному формату має зручний вигляд для сприйняття. Його не обов’язково детально розглядати, достатньо кинути погляд, щоб зрозуміти головну ідею. Опорний конспект чи окремі його елементи під час застосування в навчанні повинні не тільки збуджувати інтерес, виконуючи роль додаткового мотиваційного стимулу, але перш за все бути графічною формою певної смислової структури, яку вчитель намагається передати своїм учням. Опорна схема чи сигнал повинні передавати не власне інформацію, а певний смисл цієї інформації, зміст понять та зв’язків. Візуальний образ, який виникатиме  в учня при роботі зі знаково‑графічною моделлю, має відповідати за своєю формою змісту інформації, яку він передає. Тобто опорний сигнал не повинен вимагати додаткових пояснень чи зусиль для його запам’ятовування. Проте водночас така форма розвиває образне сприйняття інформації, примушуючи при цьому суб’єкта думати та розкривати смисл інформації, закодованої в символічно‑графічну структуру. За такої умови символічно‑графічна структура перетворюється на інформаційно‑смислову конструкцію, будучи певним сплавом тексту ілюстрації та схеми. Незважаючи на те, що деякі елементи чи ідеї можуть бути запозичені, в кінцевому варіанті опорний конспект буде самостійним творчим продуктом.

Якщо вчитель використовує опорні схеми та сигнали систематично, йому доводиться створювати своєрідний знаковий «алфавіт», наділяючи окремі ідеограми та піктограми постійними смислами. Створення такого «алфавіту» призводить до створення своєрідного знакового середовища, чиї символи та знаки стають зрозумілими для тих, хто в ньому знаходиться. Щоб уникнути надуманості та механічності, створений «алфавіт» повинен відповідати вимогам компактності та уніфікованості.

Не менш важливим є питання стосовно графічної форми опорного сигналу. Кожен історичний період має свої особливості, своїх героїв і свою специфічну атмосферу. Бажаною є історична вмотивованість графічної форми опорного сигналу для надання опорному конспекту історичного колориту та ознак певної документальності. Але в той же час графічна форма не повинна бути напряму прив’язана до історичного періоду, в ній має залишатися елемент умовності, інакше зникне її символічність.

Процес створення опорного конспекту як певної знаково‑ смислової структури може мати такий вигляд:

  • визначення кола джерел з обраної теми;
  • опрацювання матеріалів з метою визначення значущої інформації;
  • відбір необхідних смислових одиниць, що в подальшому будуть замінені знаковими одиницями;
  • отримані записи розділяються на окремі блоки з попереднім визначенням головного і суттєвого в інформації;
  • оформлюються окремі зв’язки і структурується весь текст;
  • виключаються повтори, підшукуються символи, що дозволять передати якомога більшу кількість інформації;
  • встановлюється необхідне співвідношення слів і позначень;
  • остаточно визначаються рівні тексту та графічний вигляд майбутнього опорного конспекту;
  • визначається головний візуальний символ, що в подальшому стане ядром опорного конспекту;
  • визначається загальна конфігурація образу, що відповідатиме інтерпретованій темі;
  • знакова символіка оформлюється у певну формулу чи цілісний знаковий макет.

Варіантів створених опорних конспектів може бути декілька. Якщо взяти за основу поділу символічність та умовність, то в першому варіанті, який можна назвати «структурним», на передньому плані буде певна структура, що передаватиметься за допомогою ключових слів, словосполучень тощо. «Символічний» варіант опорного конспекту, навпаки, буде повністю заміщати текст умовно‑ графічними знаками, формуючи візуальний образ при повному прочитанні конструкції.

За частотою використання на уроці опорні конспекти можна поділити на епізодичні та постійно діючі. Епізодичні опорні конспекти, у свою чергу, можна поділити на:

а) випереджальні, що передують вивченню цілої теми, складаються вчителем разом з учнями на вступному уроці, даючи потрібні опорні знання, необхідні під час вивчення теми;

б) поточні опорні конспекти складаються на кожному уроці під керівництвом вчителя або ж самостійно учнями;

в)   узагальнюючі опорні конспекти є результатом вивчення теми і фіксують основні  поняття,  факти  та причинно‑наслідкові зв’язки, осмислені під час вивчення окремого історичного періоду.

Постійно діючі опорні конспекти є основою розкриття й засвоєння системи понять, термінів, визначень, з якими учні будуть зустрічатися не один рік і які стануть їм у пригоді, допоможуть учням відновити необхідні знання під час вивчення наступного історичного періоду.

Учитель не стільки повинен сам створювати опорний конспект, пропонуючи учням готовий продукт, скільки навчити учнів кодувати інформацію за допомогою знаків та символів. Цей процес навчання можна поділити на декілька етапів:

  • учні використовують опорний конспект, створений вчителем, навчаючись розкодовувати знакову інформацію;
  • учні разом з учителем під час пояснення кодують інформацію, навчаючись складати опорний конспект;
  • учні самостійно складають опорний конспект, застосовуючи власні символи та знаки.

У подальшій перспективі при застосуванні комп’ютера та його можливостей опорний конспект перетвориться в певну наочну конструкцію із системою гіперпосилань й різними інформаційними рівнями. Але й сьогодні процес складання опорного конспекту в зошиті чи на дошці має ряд важливих переваг порівняно з іншими методами опрацювання інформації, а саме:

а) концентрує та примушує стежити за поясненнями вчителя навіть найбільш неуважних учнів;

б) розвиває логічне мислення, полегшує розуміння причинно‑наслідкових зв’язків;

в) навчає передавати свої думки в невербальній формі, розвиває творче мислення;

г) економить час на повторенні та осмисленні навчального матеріалу за рахунок певної технологізації навчального процесу.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*