Дмитро Коцюбайло- доброволець, якого за життя нагородили вищою державною відзнакою — званням «Герой України»

Дмитро Коцюбайло був першим добровольцем, якого за життя нагородили вищою державною відзнакою — званням «Герой України». Все доросле життя легендарного командира пройшло на фронтах російсько-української війни.

Народився Дмитро у селі Задністрянському Івано-Франківської області. Він був нащадком воїнів Української повстанської армії. Навчався у Бовшівській загальноосвітній школі. Згодом вступив до будівельного ліцею в Івано-Франківську, де вчився на художника.

«Він тихенько сидів собі на останній парті. І що йому говориш, яке завдання йому не даєш: «От, Дімо, треба намалювати ось таке, у нас така-от тематика до Нового року, наприклад, треба намалювати плакат», — він безвідмовно малював, як звичайними фарбами, так і вітражними на склі. Малював і на тканині. Ще у нас є така тема «батик», у нього вдавалося», — згадувала викладачка Ольга Комарчук.

Саме через любов до живопису у війську Дмитро обрав позивний «Да Вінчі» на честь знаного італійського художника та винахідника епохи Відродження Леонардо да Вінчі.

Ще ліцеїстом Дмитро взяв участь у Революції гідності. Одразу після Майдану 18-річним долучився до Добровольчого українського корпусу «Правого сектора». У 2014 році «Да Вінчі» важко поранили в ключицю. Та після відновлення він повернувся у стрій. Брав участь у визволенні Карлівки, селища Піски, Авдіївки, а також у боях під Степанівкою, Савур-Могилою, Старогнатівкою, в обороні Донецького аеропорту. У складі Добровольчого українського корпусу Дмитро пройшов шлях до командира штурмової роти.

У 2022 році штурмову роту «Вовки Да Вінчі» переформували у перший окремий механізований батальйон «Вовки Да Вінчі» у складі 67-ї окремої механізованої бригади. Дмитро «Да Вінчі» Коцюбайло командував батальйоном у званні молодшого лейтенанта. Підрозділ брав участь у боях на Київщині, у Запорізькій області, контрнаступі на Харківщині та в обороні Бахмуту.

Загинув Дмитро 7 березня 2023 року внаслідок осколкового поранення від обстрілу російськими «Градами», обороняючи Бахмут.

Двоюрідний брат Дмитра та боєць батальйону «Вовки Да Вінчі» з позивним «Рудя»розповів: «Дмитро завжди йшов першим у бій і останнім виходив з поля бою. Я був поруч, коли він загинув. Нас накрили «Градами», і він останнім забігав у бліндаж»

Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний

«Важко підібрати слова.

Вони не допоможуть загасити біль втрати.

«Да Вінчі» приєднався до нашої військової сім’ї дев’ять років тому. Зовсім молодий хлопець зі щирими очима, який нічого і ніколи не боявся.

Я добре знав Дмитра. Навколо нього об’єднувалися люди зі спільною метою – боротися за свою країну.

Шлях до нашої перемоги – дуже важкий. І ціна цієї перемоги – життя кращих воїнів.

Дмитро Коцюбайло. «Да Вінчі».

Спи спокійно, друже.

Слава Україні!»