Перебудова в СРСР

Перебудова в СРСР

Поразка СРСР у війні в Афганістані (1979-1989 рр.), надвеликі оборонні витрати, викликані «холодною війною» зі США та НАТО, деморалізація влади в СРСР, втрата владою та суспільством віри в проголошувані гасла, а також очевидна перевага капіталістичного способу виробництва над соціалістичним призвели до послаблення СРСР.

Головну роль в масштабній суспільно-політичній кризі в СРСР відіграла криза радянської економіки та хронічний дефіцит товарів. Виховане на пріоритеті матеріальних цінностей, суспільство в СРСР виявилося вкрай нестійким до явних споживацьких переваг, які надавав капіталізм і західний спосіб життя.

За три роки (1982-1985 рр.) в СРСР змінилося чотири керівники держави. Престарілі генеральні секретарі ЦК КПРС Л. Брежнєв, К. Черненко і Ю. Андропов померли один за одним. У 1985 р. до влади прийшов відносно молодий Михайло Горбачов.

Оцінивши глибину проблем, які постали перед СРСР, він спробував здійснити низку реформ. Було запроваджено елементи самоуправління трудових колективів, дозволено створення виробничих кооперативів, запроваджено елементи ринку в економіці, припинено політичні репресії, дозволено свободу совісті та слова (так звана «гласність»), почато антиалкогольну кампанію.

Проте економічні реформи були половинчастими, оскільки від початку орієнтувалися на соціалістичні догмати. Крім того, після десятиліть витравлювання господарських інстинктів абсолютна більшість населення не була готова до підприємницької активності. Тим часом з усією силою проявилася криза в сільському господарстві, де селяни були майже повністю позбавлені позитивної мотивації для ефективної роботи. Ситуацію ускладнювало перевантаження бюджету видатками на армію й структури безпеки та орієнтація більшої частини економіки на військові потреби. Як наслідок, щоб здолати дефіцит та запобігти соціальним заворушенням, держава мусила використовувати валютні резерви для закупівлі товарів за кордоном.

26 квітня 1986 р. сталася масштабна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції, розташованій неподалік від столиці України. Ядерний реактор було повністю зруйновано вибухом, у повітря потрапила велика кількість радіоактивних речовин. Радянські люди вперше дізналися про катастрофу від заборонених в СРСР іноземних радіостанцій. Радіоактивна хмара пройшла над більшою частиною Північної Європи. Святкова першотравнева демонстрація в Києві пройшла за масової участі школярів, попри те, що партійне керівництво добре усвідомлювало масштаби та загрози трагедії й вивезло своїх дітей зі столиці. Навколо Чорнобильської АЕС було організовано 30-кілометрову зону відчуження та зону обов’язкового відселення. Більшість населення з цих зон було переселено в інші регіони України. Ситуація навколо аварії на ЧАЕС виявила низьку компетентність режиму та безвідповідальність партійного керівництва, що посилило антирадянські настрої в Україні.

Радянський Союз був остаточно зруйнований національно-визвольними рухами народів. Головну роль у розпаді СРСР відіграла Україна, як друга найбільша республіка колишнього СРСР.

Почавшись у республіках Балтії й на Кавказі, рухи за незалежність поширилися у всіх республіках СРСР, а також у багатьох автономних республіках, областях і округах.

Після звільнення в 1988 р. з в’язниць більшості політичних в’язнів та дозволу на дію громадських об’єднань в Україні почав розвиватися масовий громадський рух за незалежність.

У 1989 р. низка патріотичних активістів та колишніх дисидентів заснували громадсько-політичну організацію – Народний Рух України. У Народному Русі згуртувалися люди різних політичних переконань, об’єднані ідеєю незалежності України.

У перший рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації та пам’яті про історію українського народу й його державність.

Живий -ланцюг-Історія в школі

Донеччани у «живому ланцюзі» 21 січня 1990 р.

Найбільшими заходами Руху були «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 р.), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття запорізького козацтва (7-12 вересня 1990 р.), велелюдні масові заходи в історичних місцях під Берестечком, Батурином, у Хотині тощо. На виборах 1990 р. Рух досяг значних успіхів, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію «Народна рада» у складі понад 120 депутатів та забезпечити більшість у низці місцевих рад.

Під тиском «Народної ради» та народних демонстрацій 16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Цим документом проголошувалася самостійність України у всіх сферах державного життя, верховенство Конституції України над законами і Конституцією СРСР, право України на збройні сили, внутрішні війська, органи безпеки тощо. Фактично Декларація про державний суверенітет була формалізованим наміром найближчим часом на практиці ствердити державну незалежність України.

У жовтні 1990 р. Україну сколихнуло студентське голодування у наметовому містечку на майдані Незалежності в Києві (який тоді називався площею Жовтневої революції). Його організувала Українська студентська спілка та Львівське студентське братство. Студенти приїхали загалом з 24 міст. В голодуванні брало участь понад півтори сотні осіб, до них приєдналися кілька депутатів Верховної Ради України. Комуністична більшість у Верховній Раді усвідомила серйозність ситуації і погодилась прийняти постанову, згідно з якою вимоги голодуючих мали бути виконані. Серед них: приведення Конституції у відповідність з Декларацією про Державний суверенітет; проведення нових виборів на багатопартійній основі; непідписання жодного союзного договору до прийняття нової Конституції України, відставка тодішнього голови Ради Міністрів В. Масола. Одразу після припинення голодування був виконаний лише останній пункт. Проте ця акція сколихнула Україну, відновила досвід результативних народних протестів, сприяла більшій послідовності у здобутті й відстоюванні державності України.

У жовтні 1990 р. під тиском студентів та інших демократичних сил Верховна Рада УРСР скасувала статтю 6 Конституції УРСР, у якій стверджувалася «провідна і спрямовуюча» роль комуністичної партії. Народний Рух вніс зміни до свого статуту, за якими комуністи більше не могли бути його членами, оскільки їхні вищі керівні органи знаходилися за межами України.

Балтійські республіки, Грузія та Україна, а слідом за ними й решта республік СРСР почали оголошувати про свій суверенітет. Республіки Балтії ще в 1990 р. ухвалили рішення про вихід зі складу СРСР. Владу на більшості територій СРСР перебрали прихильники незалежності.

Проти розвалу імперії виступила група реакційних діячів в ЦК КПРС, армії й КДБ. Вони організували низку кривавих акцій з придушення армією народних виступів – у Тбілісі в 1990 р. й у Литві та Латвії на початку 1991 р.

Проте дедалі більша частина населення переконувалася в морально-політичному та економічному крахові СРСР, який, в умовах втрати в суспільстві страху, став неминучим.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*