Друга світова війнаТеми

Злам у ході війни

Злам у ході війни

Улітку 1942 р. розпочався наступ німецьких військ з метою захопити райони Кавказу, Дону, Кубані, Нижньої Волги. Німеччина планувала розгромити війська Червоної Армії, заволодіти запасами нафти, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви.

У середині липня 1942 р. німецькі війська вийшли до р. Дон і розгорнули наступ на м. Сталінград. Захоплення цього міста мало відрізати весь Північний Кавказ від решти СРСР.

Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р.).

Щоб припинити відступ радянських військ, 28 липня 1942 р. Сталін підписав наказ № 227. За цим наказом бійці й командири, які відступали, розглядалися як боягузи й дезертири й підлягали страті. Були сформовані так звані «загороджувальні загони», які отримали наказ стріляти по радянських військах, що відступали. 14 жовтня німецькі війська пішли на штурм Сталінграда, почалися жорстокі вуличні бої. 14 листопада німці почали останній штурм міста. На окремих ділянках їм вдалося пробитися до Волги. Проте 19 листопада 1942 р. радянські війська силами Південно-Західного, Сталінградського і Донського фронтів перейшли в контрнаступ. Німецька армія занадто розтягла свої комунікації. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі і техніці виявилася на боці радянської армії. 23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угруповання ворога. Щоб прорвати оточення й допомогти німецькій армії під командуванням генерала Ф. Паулюса, група армій «Дон» під командуванням генерал-фельдмаршала Е. Манштейна спробувала прорвати блокаду, але була відкинута радянськими військами. Після відмови Паулюса капітулювати почалося знищення німецьких військ, змучених голодом і холодом. Незважаючи на заборону Гітлера, 2 лютого 1943 р. 100 тисяч оточених німецьких солдатів на чолі з Паулюсом здалися в полон. Сталінградська битва знаменувала злам у ході війни. Ініціатива дедалі більше переходила до СРСР та країн антигітлерівської коаліції.

Однак навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі і завдати удару по Москві. Радянське командування дістало точні відомості про підготовку німців до наступу. Позицію Німеччини ускладнювало те, що Гітлер змушений був тримати на окупованих територіях Європи та Північної Африки значні сили, які в Північній Африці (з 1941 р.) і в Італії (з 1943 р.) фізично протистояли англо-американським військам, а в інших регіонах на узбережжі готувалися щомиті відбивати можливий напад США та Великої Британії.

Хоча станом на 1943 р. сили СРСР значно переважали воєнний потенціал Німеччини, радянське командування під час битви на Курській дузі прийняло рішення про «навмисну оборону» з метою знекровити воєнний потенціал ворога. Курська битва почалася 5 липня 1943 р. атакою німецьких військ. 12 липня 1943 р. під с. Прохоровкою відбулася значна танкова битва – найбільша в історії Другої світової війни. 23 липня німецький наступ було зупинено по всьому фронту, а 3 серпня радянські війська перейшли в контрнаступ. До 23 серпня було звільнено Орел, Бєлгород, Харків. У ході Курської операції німецька армія втратила сотні тисяч солдатів. Стратегічна ініціатива надійно перейшла до Червоної Армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту.

У результаті перемоги під Курськом радянські війська вийшли до Дніпра. З серпня по грудень 1943 р. тривала битва за Дніпро, яка завершилася проривом німецької оборони – «Східного валу», визволенням Києва 6 листопада 1943 р. і початком визволення Правобережної України. З 24 січня по 17 лютого 1944 р. силами 1-го та 2-го Українських фронтів була проведена Корсунь-Шевченківська наступальна операція, у ході якої два фронти, з’єднавшись, оточили й знищили 70-тисячне угруповання супротивника. До травня 1944 р. було звільнено Крим.

Визволення України від німецьких військ відбувалося паралельно з мобілізаційними заходами серед чоловічого населення України, яке було, по суті, його спланованим винищенням. З усього СРСР лише на території України були створені «польові військкомати», які проводили терміновий набір призовників і відправлення їх на фронт. Серед мобілізованих були чоловіки післяпризовного віку, але найбільше було молоді. їх першими посилали в наступ, майже беззбройними, попереду випробуваних у боях частин. Мобілізованим навіть не давали військової форми. Через цивільний одяг їх називали «чорносвитниками». Таким чином радянський режим свідомо позбувався покоління українців, яке формувалося без радянської влади. Як наслідок цих подій, в Україні залишилося дуже мало чоловіків 1924-1927 рр. народження.

Улітку 1944 р., в результаті висадки англо-американських військ на півночі Франції, у Нормандії було відкрито «другий фронт». Американські й британські війська захопили плацдарми і швидко збільшили їхні розміри, підсилюючи американськими й британськими військами, що надходили з Великої Британії. Після цього становище Німеччини стало приреченим.

Перед цим американсько-британські війська в 1942 р. завдали поразки німецьким та італійським арміям у Північній Африці, у 1943-1944 рр. звільнили більшу частину Італії, а американський флот завдав низку поразок Японії в Тихому океані.

У той час як основні сили авіації та флоту Німеччина змушена була тримати на Заході для боротьби з Великою Британією і США, основний удар німецьких сухопутних військ витримав саме Радянський Союз.

У 1944 р. радянські війська звільнили від німецької окупації Білорусію, частину Литви й Латвію, підійшли до кордонів Східної Пруссії, форсували ріки Нарев і Віслу. У жовтні 1944 р. територія України була повністю звільнена від німецьких загарбників. Восени 1944 р. ворога майже повністю було вигнано з території СРСР, радянські війська вступили на територію Болгарії, Югославії, Чехословаччини, Угорщини й Норвегії.

У лютому 1945 р. в Криму поблизу Ялти відбулась Ялтинська конференція лідерів США, СРСР і Великої Британії, на якій було закріплено розподіл післявоєнних зон впливу в Європі. Було також ухвалено рішення про участь СРСР у війні з Японією, принципи політики щодо Німеччини та домовлено про заснування Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Після запеклих боїв у квітні-травні 1945 р. радянські війська захопили Берлін. Війну в Європі було закінчено.

Проте на Тихому океані війна СІЛА з Японією тривала. Американські війська поступово долали опір японських військ, з великими труднощами й втратами захоплюючи один острів у Тихому океані за іншим. Ситуацію принципово змінили удари щойно винайденою ядерною зброєю по японських містах Хіросимі й Нагасакі. 6 і 9 серпня американські літаки скинули на ці міста атомні бомби. 9 серпня у війну проти Японії вступив СРСР.

2 вересня 1945 р. Японія підписала угоду про капітуляцію. Другу світову війну, що тривала шість років, було закінчено.

Без участі українців у війні перемога СРСР була б неможливою. У збройних силах СРСР служили понад 6 мільйонів українців, кілька десятків тисяч – в інших військах антигітлерівської коаліції.

З понад 6 мільйонів українців, що воювали, близько 3 мільйонів загинуло, а значна частина стали інвалідами.

Серед військового керівництва СРСР було чимало вихідців з України (А. Єрьоменко, С. Тимошенко, Р. Малиновський, І. Черняхівський, П. Рибалко, К. Москаленко та ін.). За час війни 2072 українці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 32 українці стали двічі Героями Радянського Союзу.

Евакуйовані з України на схід СРСР підприємства постачали боєприпаси, військову техніку, продовольство.

Радянська армія героїчно боролася за Україну. Це відбувалося тоді, коли вона протистояла фашизму, який намагався знищити цілі народи.

Іншими ж своїми діями Радянська армія захищала режим Сталіна, сприяла встановленню відсталих тоталітарних порядків в Україні та інших державах Європи. Вояки Червоної Армії не несуть відповідальності за це, оскільки у більшості своїй не здогадувалися, що поряд з позитивною місією несли народам Європи й негативну.

Навіть після Голодомору та втрат України у Другій світовій війні керівництво СРСР продовжувало відчувати загрозу, що виходила з України. Радянські владні кола вирішили виселити всіх українців з України. Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Л. Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Г. Жукова від 22 червня 1944 р. про виселення всіх українців до Сибіру. Виконання цього наказу було зупинено невдовзі після початку виселення. У своїх спогадах радянські генерали, що готували та проводили виселення українців, зізналися в існуванні такого наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на XX з’їзді КПРС у 1956 р. зізнався Генеральний секретар КПРС М. Хрущов: «Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив». Згідно зі спогадами американського державного секретаря Е. Стеттініуса, під час переговорів у Ялті у 1945 р. Сталін скаржився на «ненадійне» становище в Україні та шкодував про те, що не ухвалив рішення щодо виселення українців до Сибіру.

Водночас понад мільйон українців таки було депортовано з України протягом 1944-1949 рр. 18 травня 1944 р. радянські каральні загони провели масову депортацію з Криму до Середньої Азії чверті мільйона людей, переважно кримських татар, а також кримських греків, болгар, вірмен і караїмів. Зазвичай до половини депортованих гинуло під час проведення депортації.

Україна зазнала вкрай тяжких економічних наслідків окупації та воєнних дій на своїй території. Матеріальні збитки СРСР під час Другої світової війни склали понад 40% всіх витрат країн, що воювали. Частина України в загальносоюзних втратах становила понад 40%. Україна виявилася в епіцентрі війни й постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща.

Однак війна мала й деякі позитивні наслідки для України. Зокрема, було об’єднано в межах Української республіки більшість українських етнічних земель, а з сусідніми державами укладено угоди про кордони. Ці кордони Україна успадкувала після розпаду СРСР. Крім того, внаслідок війни у світі зміцнилося розуміння факту існування України. Україна стала засновником і членом Організації Об’єднаних Націй та отримала Міністерство закордонних справ, яке, хоча й виконувало бутафорські функції, проте дозволило виховати в українських кадрів певні навички дипломатичної роботи, які пізніше стали в пригоді незалежній Україні.

Залишити відповідь

Back to top button