Збройна боротьба за Українську державу в 1919-1921 рр.

§ 5. Збройна боротьба за Українську державу в 1919-1921 рр.

Під час повстання у грудні 1918 р. на підтримку Директорії виступили значні сили повстанців, загальною кількістю до 300 тисяч бійців. Однак у Директорії не було ані фінансів, ані зброї, ані відповідних організаторських кадрів, щоб тримати таку кількість бійців, і тому після звільнення Києва більшість із них розійшлася по домівках.

Одночасно з успіхами Директорії в Україні наприкінці 1918 р. у Москві було створено залежний від Кремля маріонетковий «Тимчасовий робітничо-селянський уряд України». Цей «уряд» слугував прикриттям для російської агресії проти України. Численні більшовицькі армії на чолі з В. Антоновим, Й. Сталіним і В. Затонським без оголошення війни у грудні 1918 р. почали наступ на Україну. Директорія надіслала радянському урядові ноти протесту, на які не одержала відповіді. Тож Директорія змушена була оголосити війну Радянській Росії. У результаті боїв грудня 1918 – січня 1919 рр. більшовицькі війська зайняли Лівобережжя, а в лютому 1919 р. змусили Директорію залишити й столицю.

У березні 1919 р. українське військо перейшло у контрнаступ, завдаючи ударів по більшовицьких загонах у районі Бердичева й Житомира. Це унеможливило наміри російських більшовиків прорватися через Румунію на Угорщину для допомоги угорським комуністам, які тоді почали революцію в Угорщині під проводом Бели Куна. Більшовицький уряд Леніна в Москві планував допомогу угорській революції після того, як угорські комуністи під гаслами «світової революції» захопили владу в Угорщині.

У серпні 1919 р. армія УНР і Українська Галицька Армія організували спільний похід проти більшовиків під командуванням генералів М. Юнакова і В. Курмановича. Об’єднані армії загальною кількістю 85 000 бійців і близько 15 000 українських повстанців наступали на Київ й Одесу. Після напружених боїв у серпні вони зайняли Вінницю, Старокостянтинів, Бердичів, Житомир та увійшли у Київ. Однак у той самий час до Києва увійшла і російська білогвардійська «Добровольча армія» А. Денікіна. Щоб не допустити конфлікту на новому фронті, українські частини було відтягнуто з Києва.

Попри певні успіхи українських військ у середині 1919 р., відтоді дедалі більшу роль у ситуації на фронтах починають відігравати нерегулярні частини українських повстанців, які сприйняли гасло «За вільну Україну».

Ситуацію ускладнювало те, що навіть за умов війни в українському уряді існувало шкідництво й антидержавні дії.

Зокрема, «за бонапартизм» було розстріляно одного з найуспішніших українських командирів – Петра Болбочана (1883-1919 рр.). Командир Запорізької дивізії Болбочан, як стверджували сучасники, був «перший у наступі і останній у відступі». У 1918 р. Болбочан визвольними походами пройшов від Волині через Київ до Харкова і від Харкова через Мелітополь на Севастополь, очищуючи Україну від більшовиків, брав участь у придушенні більшовицьких повстань та розгромі загону червоних під Полтавою в 1918 р. П. Болбочана заарештувала влада УНР і розстріляла – за «недемократизм». У той час, коли країна перебувала в страшній кризі, більшовики здійснювали численні злочини і їх ніхто не карав, було вбито одного з кращих українських командирів. Під впливом цих подій у 1919 р. фронт, по суті, розвалився. Отаман Григор’єв, який мав десятки тисяч бійців, написав урядові: «У Києві зібралися сільські вчителі та всякі кар’єристи і авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на своєму місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини». Перед смертю полковник Бол-

бочан написав урядовцям: «ІЦо ви всі робили? Ви руйнували армію, руйнували дисципліну. Мало того, старалися паралізувати діяльність моїх частин і провокували моє чесне ім’я. Скажіть, будь-ласка, що ви зробили доброго для України за весь час? Скажіть, чи було хоч одне ваше розпорядження, яке мало би метою організувати армію, а не популяризацію ваших особистих імен? Ви не можете розібратися в найпростіших життєвих питаннях, а лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними писарями. А в повіти і губернії кого ви посилаєте? Таких, як і ви самі, а як де-небудь і попадеться людина порядна й працьовита, ви спішите замінити таких».

Цивільні управлінські кадри УНР, на відміну від ЗУНР, були вкрай низької якості. Це зумовлювалося жорсткою антиукраїнською селекцією, яку протягом століть проводила Російська імперія.

Після поразки військ Денікіна в жовтні 1919 р. більшовики основними своїми силами вдарили на Україну. У цей час Червона армія досягає чисельності в 5 мільйонів бійців. Радянський уряд мав значні тили на території Центральної Росії, де отримав можливість проводити посилену мобілізацію. Натомість армія УНР у жовтні 1919 р., зазнавши відчутних втрат від епідемії тифу та війни по всьому периметру підконтрольних їй територій, сягала близько 40 тисяч бійців.

У цих критичних умовах українське військо почало рейдову війну в тилу ворога. У Першому Зимовому поході (6 грудня 1919 р. – 6 травня 1920 р.) армія УНР під проводом генерала М. Омеляновича-Павленка вирушила в тил ворога на Єлисаветградщині, причому частина українських загонів форсувала Дніпро.

У вкрай тяжких умовах український уряд на чолі з Симоном Петлюрою змушений був у квітні 1920 р. укласти Варшавський договір з Польщею. УНР в обмін на допомогу з боку Польщі у війні проти більшовиків визнала де-факто встановлені кордони, тобто уряд Петлюри, перебуваючи в безвиході, змушений був змиритися з окупацією ЗОУНР. За Варшавським договором Польща зобов’язувалася не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України, та гарантувати національно-культурні права українського населення в Галичині.

Симон Петлюра-Історія в школі

Симон Петлюра, син Василя Петлюри (10 [22] травня 1879, Полтава, Російська імперія — 25 травня 1926, Париж, Франція) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил.

Після підписання Варшавського договору почався спільний польсько-український наступ на більшовиків. Польська армія, а також дві українські дивізії і армія, що повернулася з Зимового походу, рушили в наступ. Уже 7 травня 1920 р. українська дивізія під керівництвом М. Безручка разом з польськими частинами увійшла до Києва. Однак розтягнуті комунікації українсько-польських військ та посилення більшовицьких армій новими резервами дозволили Червоній армії почати контрнаступ. У результаті контрнаступу кінна більшовицька армія під проводом С. Будьонного дійшла аж до Варшави. 15 серпня 1920 р. армія Будьонного була розбита в самому передмісті польської столиці.

За наслідками війни, всупереч Варшавському мирному договору Польщі з Україною, який забороняв укладання угод без згоди союзника, Польща підписала Ризький мирний договір з більшовицькою Росією. За цим договором до Польщі відійшла Волинь. Боротьба українських військ у 1920 р., хоча й не призвела до перемоги, проте дала змогу населенню Волині, попри антиукраїнські репресії з боку польської влади, перебувати в значно кращій ситуації, ніж українці під владою СРСР, і, зокрема, уникнути Голодомору 1932-1933 рр.

Після запеклих боїв з переважаючими силами супротивника наприкінці жовтня 1920 р. українські регулярні частини залишили територію України.

Останній збройний виступ регулярних частин УНР проти більшовиків відбувся під командуванням генерала Юрія Тютюнника у листопаді 1921 р. Завданням Другого Зимового походу було скоординувати численні партизанські загони, що діяли в Україні, з метою організації загальноукраїнського повстання. Проте для такої задачі сил було явно не досить. Були організовані три групи – бесарабська, подільська й волинська. Бесарабська група була розбита невдовзі після переходу через кордон. Подільська група успішно пройшла з боями Поділля й дійшла до Київщини, звідки повернулася через Волинь до польського кордону. Волинська група, що нараховувала близько 800 бійців, 4 листопада 1921 р. перетнула радянський кордон. 7 листопада вона захопила Коростень, Житомир і дійшла до Київщини. Проте повстанці були вкрай виснажені й погано озброєні. Вирушаючи в похід, вони мали лише одну рушницю на двох. Оточена переважаючими силами кінноти Г. Котовського, Волинська група була розбита у запеклому бою під с. Малими Миньками (нині Народицький р-н на Житомирщині). 359 бійцям, що потрапили до полону, запропонували перейти на бік більшовиків. Після того, як вони одностайно відмовилися, 21 листопада 1921 р. більшовики розстріляли їх під с. Базаром (нині Народицький р-н на Житомирщині).

Надалі збройна боротьба за Українську державу у Визвольних змаганнях 1917-1923 рр. тривала виключно силами українських повстанців. Вона в цілому закінчилася до 1923 р., після вбивства більшовиками основних повстанських командирів.

Під час Визвольних змагань 1917-1923 рр. Україна змушена була боротися одночасно на кілька фронтів. Ця боротьба точилася без зброї та боєзапасів, не маючи тилу та жодної підтримки ззовні. Попри ці надскладні умови, сотні тисяч мешканців України самовіддано й героїчно встали на боротьбу за незалежну Україну. Водночас під час Визвольних змагань 1917-1923 рр. була виявлена критична невідповідність тогочасної політичної еліти масштабові завдань, які постали перед Україною. Еліта увійшла в період національно-визвольної боротьби не готовою ані ідеологічно, ані психологічно, що призвело до низки руйнівних помилок на початку Визвольних змагань (насамперед це стосується ліквідації армії).

Поразка Української державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 рр. коштувала Україні мільйонів жертв. У результаті цієї трагедії зникла Українська держава, яка одна могла захистити український народ від цілеспрямованого знищення чужими державами, насамперед Радянським Союзом.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*