Міжнародне становище українських земель за князювання Ольгерда й Вітовта

§ 27. Міжнародне становище українських земель за князювання Ольгерда й Вітовта

За часів Ольгерда офіційною мовою Великого князівства Литовського й Руського стає українська, яка в українських і білоруських регіонах держави відрізнялася вимовою.

Ольгерд у 1360-1370-х рр. здійснив серію походів на Москву, які завершилися принизливими для Москви умовами замирення.

Ольгерд - Історія в школі

Ольгерд (лит. Algirdas, біл. Альгерд; бл. 1296 — 24 травня 1377) — великий князь литовський (1345—1377). Представник литовської династії Гедиміновичів. Син великого литовського князя Гедиміна. Один із головних будівничих Великого князівства Литовського.

За князя Вітовта Велике князівство Литовське й Руське стало найпотужнішою державою Східної Європи. До Вітовта перейшла служити низка дрібних князів, зокрема учасники Куликовської битви Андрій та Дмитро Ольгердовичі, а також воєвода Дмитро Боброк-Волинський, який зіграв вирішальну роль у розгромі монголо-татар на Куликовому полі. Після смерті київського князя Скиргайла Ольгердовича Вітовт став цілковитим господарем Великого князівства Литовського й Руського.

Наприкінці XIV ст. Вітовт на чолі війська, набраного переважно з українських земель, здійснив низку успішних походів на південь. Наприкінці XIV ст. різко змінилася ситуація у відносинах Литви з Ордою. Могутній золотоординський хан Тохтамиш, який у 1382 р. спалив Москву й тримав її у покорі, спробував вдертися в Закавказзя, але зазнав поразки від центральноазійського володаря Тамерлана. У 1395 р. на р. Терек на Північному Кавказі армія Тохтамиша була розгромлена військами Тамерлана, а сам Тохтамиш утік до Криму.

У 1390-х рр. Вітовт втрутився в боротьбу між претендентами на золотоординський престол, вимагаючи від Орди передачі йому права керувати всіма землями, що колись належали Київській державі, в тому числі й Московією. Невдача військ Вітовта у битві з ординськими військами на р. Ворсклі 1399 р. та наступні удари ординців серйозно підірвали економічне й політичне становище України.

Після поразки на Ворсклі Вітовт і далі продовжував втручатися в династичні суперечності в Орді, чим викликав набіг ординців на Київ і його розорення 1416 р., коли незахопленим залишився тільки міський замок.

Ці поразки зашкодили зміцненню влади литовських князів над Степом, але не зупинили цей процес. Велике князівство Литовське й Руське продовжувало контролювати межиріччя Дніпра й Дністра, в тому числі на Чорноморському узбережжі. За часів Вітовта шляхтич Коцюб Якушинський заснував місто Хаджибей, вперше згадане 1415 р. (майбутня Одеса). Також було відновлено фортецю Білгород на Дністровському лимані, збудовано фортецю Дашів (майбутній Очаків), інші укріплення на Чорноморському узбережжі та Дніпрі. У 1420-х рр. іноземні мандрівники повідомляли, що населення на Пониззі Дніпра визнавало зверхність Вітовта.

Поразка Литви на Ворсклі спричинила її повернення до тісного співробітництва з королем Ягайлом та польськими феодалами. За актом Віденської унії 1401 р. відбулося формальне включення Великого князівства Литовського й Руського до складу Польської держави. Найтяжче за нових умов було українським і білоруським землям, у яких саме в цей час від влади були усунуті власні князі.

Городельська унія 1413 р. підтвердила входження Литовської держави до Польського королівства. Ця угода затвердила нерівноправність православної знаті в порівнянні з католицькою, що створило велике напруження у Великому князівстві Литовському й Руському.

Падіння авторитету Литовської держави та початок релігійної дискримінації православної знаті спричинили перехід окремих литовських феодалів на бік Москви. Після міжусобиці, вчиненої в Орді на початку XV ст. через суперництво ханів Тохтамиша й Едигея, роль Московського князівства різко зросла, навіть попри те, що зовсім нещодавно Москву було розорено ханом Тохтамишем.

Вітовт намагався протистояти посиленню Москви й досягнув у цьому значних успіхів. Дії Вітовта проти Московського князівства були значно успішніші, ніж проти Орди. У 1402-03 рр. литовські князі підкорили Смоленськ і Вязьму. Вітовт здійснив три походи на Московію, в результаті яких кордон Великого князівства Литовського й Руського з цією державою було відсунуто до р. Угри. З 1415 р. Вітовт став опікуном десятилітнього московського князя Василя II Темного, який був його онуком.

Вітовт намагався забезпечити, аби Київський митрополит постійно перебував у Києві, а на випадок неможливості цього – створити окрему митрополію на підконтрольних Литві землях.

За те, що Київський митрополит Фотій вивіз із Києва до Москви багато церковного начиння, в тому числі із собору Святої Софії, Вітовт вигнав його з Києва.

15 листопада 1415 р. на церковному соборі в Новгородку на литовського митрополита було обрано відомого письменника й полеміста Григорія Цамблака. У літописі про це повідомляється: «Вітовт, Великий князь Литовський, бачивши, що митрополити, приходивши з Москви в Київ, забирають зі святої Софії все, що красно… і в Московську землю відносять», щоб «не умалялося багатство в землі Руській», наказав обрати свого митрополита.

Під час князювання Вітовта було зупинено наступ на слов’янські землі німецьких лицарів-хрестоносців. У 1410 р. у битві біля с. Грюнвальд (нині на півночі Польщі) війська Тевтонського ордену були наголову розгромлені польсько-литовсько-українсько-білоруською армією. У битві брали участь українські полки з Києва, Галичини, Поділля, Стародуба, Луцька й Володимира, які разом із білоруськими полками відзначилися стійкістю в бою, витримавши на початку битви атаку закованих у залізо німецьких лицарів. Ця доленосна для Східної Європи перемога призвела до повної зупинки просування німецької збройної колонізації на слов’янські землі та до поступового потрапляння східних німецьких держав у залежність від Польщі. У 1466 р. Тевтонський орден став васалом Польщі.

За часів Ольгерда і Вітовта Велике князівство Литовське й Руське перетворилося на найпотужнішу державу на землях східних слов’ян, що висувала амбітні цілі об’єднання всіх земель, які колись перебували під владою Києва. Велике князівство Литовське й Руське у відносинах із Московським та Тверським князівствами виступало як сильніша сторона. Водночас боротьба Великого князівства з Ордою та Польщею виявилася менш успішною. Втручання в династичні суперечності в Орді призводило до руйнації українських земель, а зближення з Польщею призвело до зростання залежності від неї Великого князівства.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*