Святослав Хоробрий. Розгром Хозарії, завоювання Залісся, походи за Дунай

§ 5. Святослав Хоробрий. Розгром Хозарії, завоювання Залісся, походи за Дунай

Святослав Хоробрий був єдиним сином київського князя Ігоря і княгині Ольги. Святослав став першим київським князем із династії Рюриковичів, який мав слов’янське ім’я. У цей час процес слов’янізації варягів у Києві набирав сили. Змалку Святослав привчався до участі у воєнних походах. У рік смерті Ігоря – 944 р. – Святослав був ще настільки малий і слабосилий, що коли кинув у бік ворога легкий метальний спис (сулицю), то влучив у ногу власного коня.

Святослав-Історія в школі

Святосла́в І́горович (також відомий як Святосла́в Хоро́брий або Святосла́в І) (ймовірно, близько 938[2] — березень 972) — правитель Київської Русі із династії Рюриковичів. Великий князь київський (945—972). Єдиний син київського князя Ігоря та княгині Ольги.

Після свого хрещення княгиня переконувала охреститися й молодого князя, але безрезультатно. Ольга сказала молодому князеві: «Якщо ти охрестишся – всі те ж саме вчинять». Та він і далі додержувався поганських звичаїв.

Поки княгиня Ольга керувала країною, молодий князь зібрав власну дружину, та згодом від тренувальних походів перейшов до справжніх.

Літопис повідомляє про звитягу й щирість князя, який попереджав ворогів перед походами на них.

Походами 964 і 966 рр. Святослав підкорив Києву плем’я в’ятичів. Роди в’ятичів та радимичів у IX ст. н. е. виселилися з території Польщі. Рід вождя В’ятка осів у верхів’ях р. Оки (на території сучасних Орловської і Калузької областей Російської Федерації), де змішався з місцевим фіно-угорським населенням та утворив плем’я в’ятичів. На час підкорення Києву в’ятичі платили данину Хозарському каганатові. У 964 р. київський князь наказав в’ятичам припинити сплачувати данину хозарам. 966 р., уже після завоювання Хозарії військами князя Святослава, відбулася сутичка в’ятичів з київським військом. В’ятичів було підкорено, вони почали виплачувати Києву данину.

Підкоривши в 965 р. столицю Хозарії Ітиль, Святослав фактично припинив існування самого Хозарського каганату. Хозарські вельможі та залишки їхнього війська змушені були переховуватися на островах Волги.

Крім того, Святослав підкорив другу столицю хозар – місто Саркел на Дону (нині в Ростовській обл. Росії), якій дав українську назву Біла Вежа. Це місто аж до початку XII ст. грало роль дальнього форпосту Київської держави, коли половці змусили її тогочасних мешканців – русинів, печенігів і торків – відійти в межі Русі.

Цими завоюваннями князь Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід, подолавши кілька тисяч кілометрів, захопивши цілий ряд фортець і розгромивши не одне сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хозарська держава, були розчищені торгові шляхи на Схід. Від каганату залишилася тільки його частина, що прилягала до річки Дон. Ці залишки Хозарії проіснували після цього розгрому кілька десятиліть, до початку XI ст.

Святослав Хоробрий поставив під контроль Києва землі в Криму, якими до того володіли хозари. Йшлося насамперед про землі колишнього Боспорського царства на Керченському півострові, які стають ядром Тмутороканського князівства. Тогочасне негрецьке населення Криму було досить близьке до наддніпрянських русинів. У Криму мешкали переважно нащадки таврів, скіфів і сарматів. Візантійці найчастіше називали вояків Святослава скіфами чи тавроскіфами.

Далі князь вирішив закріпитися на Балканах. У першій половині X ст. цар потужного Болгарського царства Симеон узяв під свій контроль майже весь Балканський півострів, залишивши Візантії вузьку смужку узбережжя Чорного й Іонійського морів, і наклав на Візантію тяжку данину. Щоб умовити Святослава здійснити похід на Болгарію, у Київ від імператора Візантії приїхали посли й привезли великі дари. Святослав зібрав для походу на Болгарію велике військо – близько 60 тисяч вояків, а болгари виступили назустріч силою 30 тисяч. Вийшовши з кораблів на берег, воїни Святослава зі щитами і мечами рушили на ворога. Цей бій відбувся під Доростолом (нині м. Силістра в Болгарії). Болгарський цар Петро від переживань в результаті поразки захворів і незабаром помер.

Під час походу на Балкани у 968 р. печеніги ледь не захопили Київ.

У 970-ті роки візантійський мемуарист Лев Диякон писав про Святослава Хороброго, якого бачив на власні очі під час переговорів на Дунаї, що київський князь мав архетипову для чоловічого населення України зовнішність – мав довгі вуса, зачіску з довгим пасмом волосся на голеній голові, сережку в одному вусі, білу сорочку тощо.

Після смерті княгині Ольги, перед новим походом, Святослав «посадив своїх синів Ярополка в Києві, а Олега в Деревлянах». Літопис повідомляє, що на княжіння до далекого Новгорода ніхто з княжичів іти не хотів: «У цей же час прийшли люди новгородські, просячи князя собі: «Якщо не підете ви до нас, то ми знайдемо князя собі». І сказав їм Святослав: «Аби хоч хто до вас пішов!». І відмовилися Ярополк і Олег». Святослав змушений був послати до Новгорода Володимира – свого сина від придворної служниці Малуші.

Далі Святослав знову вирушив до Болгарії, яку вже вважав своїм володінням. Однак він не знав, що візантійці підмовили болгар, щоб ті не пускали до себе Святослава. Візантійці побоювалися мати поряд сусідою такого потужного князя, як київський. Численне болгарське військо зібралося в Переяславці й напало на Святослава. Кровопролитна битва схилялася вже на користь болгар, але воїни Святослава в результаті цілоденної битви все ж перемогли. Святослав узяв приступом Переяславець і знов оволодів Болгарським царством. Дізнавшись, що київського війська лише 20 тисяч (хоча насправді було ще менше), візантійці спорядили значну армію.

Літопис повідомляє: «І коли побачили руси, то убоялися вельми множества воїв. І мовив Святослав: «Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не йме. Якщо ж побіжимо ми, – то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, – тоді подумайте про себе». І сказали вої: «Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо». І приготувались до бою руси і греки насупроти. І зітнулися обидва війська, і обступили греки русів, і була січа велика, і одолів Святослав, а греки побігли. І пішов Святослав, воюючи, до города [Царгорода], і інші городи розбиваючи, які стоять пустими і до сьогоднішнього дня».

Київське військо стрімко перетнуло болгарську землю й Балканські гори. Пройшовши таким чином близько 400 кілометрів, воно обложило фортецю Аркадіополь. Проте незабаром з Царгорода виступило велике візантійське військо. У результаті тяжкої облоги Доростола Святославу вдалося відбитися. У вирішальній битві перед містом князь Святослав наказав замкнути за собою ворота, щоб ніхто без його наказу не зміг сховатися за кріпосними стінами у разі поразки. За візантійськими джерелами на полі бою полягло до 16 тисяч воїнів Святослава, однак перемога в цілому лишилася за ним. Імператор Іоанн Цимісхій вислав до князя послів з дарунками. 24 липня 971 р. обидві сторони уклали мирний договір.

Ослаблене київське військо мусило повертатися за підкріпленнями: «Побачивши ж, що мало дружини у нього, він сказав собі: «Іще, обманувши як-небудь, поб’ють вони дружину мою і мене», – бо багато загинуло було в бою. І сказав він: «Піду я в Русь і приведу більше дружини».

Греки дали знати печенігам, що Святослав повертається до Києва з трофеями, полоном і нечисленною дружиною. По березі Дніпра за військом, яке пливло в човнах, слідували численні загони печенігів. Військо князя Святослава перезимувало у Білобережжі – на правому березі Дніпра нижче порогів. Літопис повідомляє про голод у війську, «так що по півгривні була голова коняча».

Навесні 972 р. дружина Святослава почала пробиватися через ворогів. Поблизу порогів сталася битва з військом печенігів під керівництвом хана Курі. У бою хороброго князя було вбито, з ним разом загинула більшість воїв. Лише невелика частина війська під керівництвом воєводи Свенельда пробилася й досягла Києва. Літопис повідомляє, що печеніги «взяли голову його [Святослава], і з черепа зробили чашу, окувавши череп золотом».

Роль Святослава Хороброго в історії України унікальна. Він надзвичайно підсилив воєнний престиж Київської держави. Саме Святослав Хоробрий зруйнував конкурента Києва – Хозарську державу, яка набігами й даниною виснажувала слов’янські землі. Також Святослав Хоробрий уперше в історії підпорядкував Києву землі майбутньої Центральної Росії.

Крім того, саме за часів князя Святослава Київська влада вперше утверджується в Криму, коли під контроль Києва відходять кримські володіння Хозарїї, зокрема території колишнього Боспорського царства на Керченському півострові. Водночас балканські походи Святослава в кінцевому підсумку закінчилися безрезультатно. Достеменно відомо, що князь Святослав мав зовнішність, яка була архетиповою для воїнів середньовічної України, зокрема в пізніші часи для козаків.

Мовою першоджерел:

«Показався і Святослав, що приплив рікою на скіфському човні; він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його (князя Святослава) зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбродий, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся – ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру і поїхав. Так закінчилася війна ромеїв зі скіфами».

Лев Диякон, «Історія», X ст.

«Коли князь Святослав виріс і змужнів, І почав воїв збирати багато й хоробрих, І сам-бо був хоробрий і легкий, ходячи як барс, І воєн багато провів. І возів за собою не возив, ні котлів, ні м’яса не варив, А тоненько нарізав конини, чи звірини, чи яловичини І, на жару запікаючи, їв. І шатра не мав, а пітник стелив, А сідло в головах. І всі вої його такими були. І посилав у інші землі, кажучи: «Іду на ви»…

У рік 6479 (971). Прийшов Святослав до Переяславця, і заперлися болгари в городі. І вийшли болгари на січу проти Святослава, і була січа велика, і одолівали болгари. І сказав Святослав воям своїм: «Уже нам тут полягти. Ударимо мужньо, браття і дружино!». А під вечір одолів Святослав [болгар] і взяв город списом, кажучи: «Се город мій!». І послав він до Греків [послів], мовлячи: «Хочу на вас іти і взяти город ваш, як і сей». І сказали греки: «Ми не в силі супроти вас стати. Так що візьми з нас данину [собі] і на дружину свою. Але скажіте нам, скільки вас, щоб дали ми по числу воїв». А це говорили греки, обманюючи русів: греки бо є хитромудрі й до сьогодні. І сказав їм Святослав: «Єсть нас двадцять тисяч», – і додав він десять тисяч, бо було русі десять тисяч тільки. І спорядили греки сто тисяч на Святослава, і не дали данини. І рушив Святослав на греків, і вийшли вони супроти русі. І коли побачили [це] руси, то убоялися вельми [множества воїв]. І мовив Святослав: «Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею [доведеться] стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми,—то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, – тоді [самі] подумайте про себе». І сказали вої: «Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо». І приготувались до бою руси і греки насупроти [них]. І зіткнулися обидва війська, і обступили греки русів, і була січа велика, і одолів Святослав, а греки побігли. І пішов Святослав, воюючи, до города [Цесарограда], і інші городи розбиваючи, які стоять пустими і до сьогоднішнього дня. І зізвав цесар [грецький Іоанн] у палату бояр своїх, і сказав їм: «Що вдіємо? Адже не можемо ми стати супроти нього». І сказали йому бояри: «Пошли йому дари. Випробуймо його, чи падкий він є до золота чи паволок?».

І послали вони до нього золота, і паволоки, і мужа мудрого, і сказали йому: «Стеж за поглядом його, лицем його, і мислями його». Він же, [муж цесарів], узявши дари, прийшов до Святослава. І коли прийшли греки з дарунком, він сказав: «Введіте їх сюди». І прийшли вони, і поклонились йому, і поклали перед ним золота й паволоки. І сказав Святослав, убік дивлячись: «Сховайте». І отроки Святославові, узявши, [все] сховали, а посли цесареві повернулися до цесаря. І зізвав цесар бояр, і сказали тоді послані: «Коли прийшли ми до нього, піднесли дари, він і не глянув на них, а повелів сховати». І мовив один [боярин]: «Досліди його ще один раз. Пошли йому зброю». Вони ж послухали того і послали йому меч та інше оружжя. І принесли йому меч, і він, узявши, став любуватися [ним], і хвалити, і дякувати цесареві. І прийшли [послані] назад до цесаря, і повідали все, що було. І сказали бояри: «Лютим буде [сей муж], бо майном нехтує, а зброю бере. Згоджуйся на данину». І послав цесар [послів до Святослава], кажучи так: «Не ходи до города, а візьми данину, навіть яку ти хочеш», – бо він за малим не дійшов до Цесарограда. І дали вони йому данину, а він узяв і за вбитих, кажучи: «Рід його візьме». Узяв він також і дари многі і вернувся в Переяславець зі славою великою».

Літопис Руський, ХІ-ХІІ ст.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*