Заснування в Києві норманської династії. Аскольд і Дір та Віщий Олег

§ 3. Заснування в Києві норманської династії. Аскольд і Дір та Віщий Олег

Починаючи з кінця VIII ст., на арені світової політики з’явилися мешканці Скандинавського півострова. В Україні їх звали варягами, а в Західній Європі – норманами (тобто «людьми півночі»). Варяги справили значний, насамперед династичний вплив на творення Київської держави. Бідна земля Скандинавського півострова не могла прогодувати місцеве населення. Там утворювалися численні ватаги випробуваних вояків, які в пошуках здобичі почали спустошувати узбережжя Європи. Їхні мобільні морські загони здійснювали набіги на узбережжя від Англії до Італії, здобуваючи успіх силою й несподіваністю атак та нездатністю приморських володарів швидко організувати відсіч в кожній точці узбережжя.

З початку IX ст. дружини варягів починають вдиратися в землі ільменських словенів і захоплюють Новгород. Також варяги утверджуються в деяких інших містах на території сучасної Росії і Білорусі, зокрема в Пскові й Полоцьку.

У цих точках осідають дружини варягів у складі по кілька сотень вояків. Головною метою варягів була нажива за рахунок слов’янського населення через збір данини. Місцеве населення було зобов’язане платити данину. Часто варязькі дружини, збагатившись, верталися до себе додому в Скандинавію або йшли найматися до армії Візантії. Але найбільш діяльні з варягів почали засновувати на слов’янських землях власні династії. Так трапилося в Новгороді, Полоцьку й Києві.

Перші контакти слов’ян з варягами у Середній Наддніпрянщині було започатковано під час мандрівок останніх шляхом «із варяг в греки», коли варязькі купці та найманці рухалися до Візантії з метою торгівлі чи найму до візантійської армії. Варязькі князі швидко усвідомили вагу Києва як ключового міста для контролю за шляхами регіону та, спустившись по Дніпру, захопили й Київ.

Решта слов’янських земель на території України, крім полян, у перші десятиліття після захоплення варягами Києва не відчули жодних змін і зберігали місцеві династії князів.

Варяги почали розглядати Київ як головний «приз» на слов’янських землях і вступили за нього в криваву суперечку. За даними літопису, вояки варязького князя Рюрика Аскольд і Дір, йдучи шляхом «із варяг у греки», назбирали ватагу таких самих варягів й осіли в Києві, керуючи навколишньою землею. Це сталося у 862 р.: «І було в нього [Рюрика] два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи повз, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони, [тамтешні жителі], сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею». Досі між вченими точиться суперечка, чи Аскольд і Дір були варягами, чи представниками місцевої династії. Однак для суті розуміння історії Києва це не так важливо.

На час здобуття влади Аскольдом і Діром Русь уже була значною політичною силою, здатною до організації великих воєнних сил навколишніх племен. У 839 р. володар Русі надсилав посольство до франкського імператора. Ще у 840-х рр. відбувся похід Русі на місто Амастриду на південному узбережжі Чорного моря. У 860 р. стався напад Русі на Константинополь. Тоді русини встигли зруйнувати передмістя Царгорода, але через тиждень зняли облогу, уклавши, як пише вітчизняний літописець, вигідний для Русі «договір миру й любові» з Візантією. Особливо допомогло київському війську те, що візантійці не встигли напнути велетенський ланцюг, яким перегороджувався вхід до бухти, завдяки чому їм вдалося захопити передмістя Константинополя. Імператор Михаїл, залишивши військо, терміново повернувся з походу на арабів, щоб організувати оборону багатокілометрових мурів міста. У своїй проповіді патріарх Фотій пригадував, що столиця Візантійської імперії «ледве не була піднята на спис», тобто захоплена.

Іноземці повідомляють про існування в Наддніпрянщині могутнього князівства на чолі з «королем Діром». Близько 867 р. константинопольський патріарх Фотій повідомив про масове хрещення русів. І на місці могили Аскольда, і на місці могили Діра ще за княжих часів були збудовані церкви, що підтверджувало прийняття християнства Аскольдом і Діром.

Згідно з літописом, у 882 р. до Києва прибули інші варяги – малолітній князь Ігор, син одного з варязьких вождів Рюрика, та його родич Олег. По дорозі вони захопили Смоленськ та Любеч і поставили там своїх намісників. Зустріч з Аскольдом і Діром закінчилася їхнім убивством, в результаті якого владу в Києві захопив князь Олег.

Захопивши Київ, князь Олег почав поводитись як правитель Русі, тобто земель полян. Інші підвладні варягам міста, а також залежні племена Олег починає розглядати як піддані Києву. Зокрема, київський князь змушує новгородців щороку платити данину Києву на 300 гривень, з яких 100 гривень залишалися в Новгороді та йшли на утримання київської князівської адміністрації, а решта відсилалася до Києва.

Олег установив, що Київ буде головним містом Русі. «Се буде мати міст Руських», – сказав Олег, маючи на увазі інші численні міста полян у Середній Наддніпрянщині. Землі східних слов’ян поза Середньою Наддніпрянщиною на той час або мали обмаль міст, або не були підвладні Києву. Зокрема, територія сучасної Центральної Росії за часів Олега ще не входила до складу Київської держави.

Головну роль у дружині князя у перші кілька десятиліть відігравали варяги. Різноплемінна дружина Олега, очолювана варягами, залишається при ньому в Києві й швидко асимілюється. Те ж саме відбувалося й в інших землях, завойованих вікінгами-норманами, – Нормандії у Франції, Сицилії та ін., де третє-четверте покоління вікінгів остаточно зливалося з місцевим населенням, втрачаючи мову й релігію, проте насаджуючи свою владу й династії.

Після цього Олег почав енергійно встановлювати владу над сусідніми племенами. Олег приєднав до Київської держави племена древлян (883 р.), сіверян (884 р.), радимичів (885 р.). Він переконав їх, що протекторат з боку Києва надійніший і грізніший, ніж з боку хозарів.

Зростаюча могутність держави вимагала посилення захисту економічних інтересів Русі. У 907 р. відбувся напад Олега на Візантію. Олег пішов у похід суходолом та морем. За даними літопису, військо складалося з 2 тисяч кораблів, на кожному з яких сиділо по 40 чоловік. Отже, армія Олега налічувала понад 80 тисяч вояків – дуже значне військо для часів Середньовіччя.

До складу війська Олега входили не лише київські варяги, поляни й сіверяни, тобто мешканці власне Русі, але й велика кількість інших залежних і ще незалежних від Києва племен, включно з білими хорватами й тиверцями. Під враженням від цієї армії Візантія пішла на переговори з Руссю, бажаючи відкупитися даниною.

Почалися переговори, де основними умовами Олега були такі: 1) греки зобов’язані заплатити по 12 гривень сріблом за кожного його воїна та дати подарунки для «великих князів», які правили в Києві, Переяславі, Любечі й інших великих містах; 2) послам, які приїжджатимуть із Києва до Царгорода, імператор Візантії повинен від себе надавати утримання; 3) київські купці, перебуваючи у Візантії, мусять протягом шести місяців бути забезпечені хлібом, м’ясом, рибою, вином та овочами за грецький рахунок. А при поверненні до Києва – продуктами та корабельними знаряддями (вітрилами, канатами, якорями тощо); 4) Олег дав обіцянку, що його люди не завдаватимуть шкоди в грецьких краях і входитимуть у Царгородські ворота без зброї і не більше 50 осіб під наглядом імператорських чиновників. Проживати вони повинні в певному місці – біля монастиря св. Маманта. Ці умови підписали обидві сторони. Візантійський похід надзвичайно підняв престиж київської княжої влади, оскільки різко зміцнював права купців Русі та залежних племен у відносинах із самою Візантійською імперією. До наших днів збереглися тексти двох угод Олега з візантійцями.

Договір із Візантією 907 р. вважається першим дипломатичним актом Київської держави. Як стверджує літописець, князь Олег, повертаючись до Києва, на знак успіху походу до Візантії повісив свій щит над воротами Царгорода. Тріумф «варвара» з його наскоком став для візантійців болючою поразкою.

У 911 р. було укладено деталізовану угоду між Руссю і Візантією про торгівельні та політичні відносини, кримінальне та цивільне право громадян двох держав. У договорах 907 і 911 рр. Київ виступає як метрополія, що не поступається Константинополю, має свою політичну організацію та законодавство.

Наприкінці князювання Олега у 912-913 рр. Русь здійснила похід на узбережжя Каспійського моря. Як і на Чорному морі, Олег у східній торговій політиці прагнув закріпити позиції своїх купців на берегах Каспійського моря. Але під час повернення додому відбувся конфлікт з Хозарським каганатом, через територію якого верталися вояки. Хозарські кагани (володарі) мстилися київському війську за виведення з числа їхніх данників слов’янських племен. У битві з хозарами більша частина війська русинів загинула. Однак цей похід став епізодом, який не змінив загальної картини стрімкого зростання впливу Києва та його перетворення на першорозрядну за впливом державу Східної Європи.

Олег залишався правителем-регентом при князеві Ігорі аж 33 роки. Князь мав прізвисько Віщий. Народна пам’ять зробила з князя Олега не лише великого і вдалого полководця, а й чудодія. «Повість времінних літ» містить легенду про смерть князя від укусу змії, яка виповзла із черепа коня.

Олег-Історія в школі

Олег першим в історії підкорив Києву землі сучасної Білорусі (Полоцьк), Смоленська, а також Новгорода. Неслов’янське населення цих земель було незначним у порівнянні зі слов’янами й обмежувалося фіно-угорським племенем чуддю, що займало землі навколо Новгорода.

Однак масив фіно-угорських народів, сконцентрований на території сучасної Центральної Росії, за часів Олега залишався поза впливом Києва і був підкорений лише його наступниками на великокняжому троні.

На чолі держави стояв великий київський князь. У його руках зосереджувалася найвища законодавча, виконавча, судова і військова влада. Діяла боярська рада як дорадчий орган князя. У виняткових випадках велике значення мали постанови віча – зборів вільних міщан, які часто могли не погоджуватися з княжими директивами. Виконавчими службовцями, що діяли від імені князя, були васальні князі, а також намісники, посадники, воєводи, тисяцькі, тіуни, митники тощо. Головною економічною діяльністю населення залишалося хліборобство. Також розвивалося скотарство, мисливство, рибальство та бджолярство; великих успіхів досягло ремесло, яке забезпечувало населення металевими знаряддями, зброєю, виробами з кераміки й скла, ювелірними виробами тощо. Важливим джерелом прибутку Русі була торгівля, яка використовувала міжнародний водний «шлях з варяг у греки», а також сухопутні шляхи зі Сходу на Захід. Розвиток ремесла й торгівлі, адміністративні та оборонні потреби сприяли утворенню нових та зростанню старих городищ і міст.

Привілейовану вищу верству населення становили бояри – зазвичай власники значних земельних маєтків, а також – княжа дружина. Основною верствою населення були вільні селяни-смерди. Досить численним прошарком були напіввільні закупи, які змушені були відробляти свої борги, але не втрачали громадянських прав. Позбавлялися таких прав холопи (челядь) та придворні раби, яких в Київській Русі було обмаль. Міщани займалися переважно торгівлею і ремісництвом.

Князі норманської династії почали розглядати Київ як свою столицю, а землі, підвладні собі, – як Київську державу. Завдяки енергії перших варязьких правителів Київ вдало мобілізував ресурси навколишніх племен полян і сіверян, та почав підкорювати віддалені землі. Київ за часів князя Олега стає столицею слов’янської імперії, володіючи суто слов’янськими землями сучасних України, Білорусі, а також Новгорода.

Мовою першоджерел:

«Варварські кораблі, дихаючи чимось суворим, диким, погибельним – море тихо і спокійно розстелювало свій хребет, їм даючи приємне і легке плавання, а на нас (греків) підіймаючи грізні хвилі війни. Вони йшли попри місто, несучи озброєних пловців, загрожуючи місту смертю від меча, і вся надія людська облишила місто, і воно держалося тільки надією на Бога. Чи пригадуєте ту темну і страшну ніч, коли життя наше збиралося зайти із заходом сонця і світ нашого існування мала поглинути глибока темрява ночі? Переляк і темрява опанували розум, і вухо прислухалося тільки до однієї звістки: варвари вже перелізли мур! Вороги опанували місто! Чи пригадуєте той переляк, ті сльози і лемент – як вдарилося в них місто в останній розпуці!…

І не тільки цей народ (болгари) перше нечестя змінив на віру Христову, але й так звані руси, що перевищують усіх жорстокістю та скверновбивством; вони поневолили всіх кругом себе, а через це впали в гордість і підняли руки навіть проти Римської держави; але тепер навіть ці руси перемінили еллінську й нечестиву науку, якої перше держалися, на чисту й непідроблену віру християнську і з любов’ю стали підданими та друзями нашими замість грабувати нас і замість мати проти нас зухвалість, що недавно було. І так розгорілося в них бажання та ревність до віри, що прийняли вони єпископа й пастиря і поважають християн з великою пильністю та усердям».

Константинопольський патріарх Фотій, IX ст.

«Вирушив Олег [у похід], узявши багато своїх воїв – варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз (по Дніпру) і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого. І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов (на берег Дніпра), несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське (і) сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми – купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас». Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. А я від роду княжого. – І [тут] винесли Ігоря. – А се – син Рюриків». І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи (Мирлікійського). А Дірова могила – за святою Ориною. І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю. Сей же Олег почав городи ставити і встановив данину словенам, і кривичам, і мерям. І встановив він варягам данину давати від Новгорода, – триста гривень на рік заради миру,- що до смерті Ярославової давали [новгородці] варягам…

У рік 6420 (912). Послав Олег мужів своїх налагодити мир і укласти договір межи Греками і Руссю. І послав він, мовлячи: «Згідно з другою угодою, що відбулася при тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського – Карл, Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид, – послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею Божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружби, яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажанням наших князів і за (їхнім) велінням, і від усіх, що є під рукою його, [Олега], сущих русів. Наша світлість, більше від інших за волею Божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись зброєю своєю, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і по закону нашому…

У рік 6391 (883). Почав Олег воювати проти древлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці. У рік 6392 (884). Пішов Олег на сіверян, і побідив сіверян, і наклав на них данину легку. І не велів він їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм противник, і вам нічого давати». У рік 6393 (885). Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?». Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. І володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами, радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать…

Пішов Олег на Греків, Ігоря зоставивши в Києві. Узяв же він множество варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, котрі є помічниками. Ці всі називалися «Велика Скіфія». І з цими усіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі. І прибув він до Цесарограда, а греки замкнули Суд [затоку] і город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків… І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города. Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега: «Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш». І зупинив Олег воїв, і винесли йому [греки] їжі і вина, і не взяв він його, бо було воно приготоване з отрутою. І убоялися греки, і сказали: «Не Олег се, а святий Дмитрій, посланий на нас Богом». І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів: по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися греки на це. І сказали греки: «Чого хочете – [того] ми й дамо тобі». І зажадав Олег дати воям на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет, а потім давати углади на руські городи – спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяслав, і на Полоцьк, і на Ростов, і на Любеч, і на інші городи, – бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі…

І прибув Олег до Києва, несучи золото, і паволоки, і овочі, і вина, і всяке узороччя. І прозвали [кияни] Олега – «Віщий», бо були люди [ці] поганами і невігласами… І приспіла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?». І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, – од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов. А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?». А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і вкорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те – лжа єсть: кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од сього черепа смерть мені прийняти?». І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Є ж могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою».

Літопис Руський, ХІ-ХІІ ст.

«Вони (руси) численні й розглядають меч як засіб існування. Якщо вмирає в них людина й залишає синів і дочок, то все майно дістається донькам, синам же дають тільки меч і говорять: «Батько твій добував собі добро мечем, наслідуй його приклад…»

Ал-Марвазі, X ст.

«І вони (русь) народ сильний і могутній, і ходять у далекі місця з метою набігів, а також плавають вони на кораблях у Хозарське море (на Каспій), нападають на їхні кораблі й захоплюють товар. Хоробрість і мужність їх добре відомі, так що один з них рівноцінний багатьом з інших народів. Якби в них були коні й вони були вершниками, то були б найстрашнішим батогом для людства».

Шараф аз-Заман Тахір ал-Марвазі, 1120-ті рр., про події Х-ХІ ст.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*