Утвердження Київської держави. Ігор Старий і княгиня Ольга

§ 4. Утвердження Київської держави. Ігор Старий і княгиня Ольга

Найдавніші київські книжники XI ст. розпочинали історію Київської держави з князювання Ігоря, уже за їхніх часів прозваного Старим, не визнаючи й не шануючи його попередників Рюрика, який взагалі ніколи не був у Києві, та Олега, який був не з княжого роду і формально вважався лише регентом Ігоря. Князь Ігор Старий був сином варязького князя Рюрика, який, захопивши Новгород, помер там 879 р. Тоді княжич був ще дуже малий. Він почав повноцінно правити близько 915 р., по смерті свого регента Олега. Ігор отримав у спадок просторе різноетнічне державне утворення, з великим населенням, готовим визнавати легітимність влади Києва та його варязької династії.

Князь Ігор-Історія в школі

І́гор Рю́рикович (Ingvar Röreksson; 878–945) — руський князь із династії Рюриковичів. Князь київський (915—945). Згідно з «Повістю временних літ» — син варязького князя Рюрика. Основоположник київської династії князів

Ігореві одразу довелося вирішувати проблеми із сепаратизмом потужного племені древлян, яке ще пам’ятало, як нещодавно само брало данину з полян. Древляни по смерті Олега перестали давати данину. Ігор, перемігши древлян, наклав на них данину, більшу від колишньої. Також виникла війна із сусіднім племенем уличів. За даними німецьких джерел, уличі тоді мали 318 міст – більше, ніж будь-який інший відомий слов’янський союз племен.

Ігор продовжив традицію київських походів на Візантійську імперію. Перший з них стався в 941 р. Після успішного захоплення київським військом північного узбережжя Малої Азії, головна битва відбулася під столицею Візантії – Константинополем. Після запеклої січі русини відступили, оскільки візантійці застосували проти їхніх човнів «грецький вогонь» – палаючу суміш, якою поливали кораблі ворога та поверхню води. Через три роки, зібравшись із силами, Ігор знову напав на Візантію, однак задовольнився виплатою данини.

За підсумками походів князь уклав з Візантією договір, який був менш вигідний для Русі, ніж аналогічна угода Олега від 911 р. Це головним чином зумовлювалося провалом морського походу 941 р.

Від імені Русі цей договір підписала більшість осіб з варязькими іменами. Це свідчить про те, що процес слов’янізації норманської верхівки в Києві ще не закінчився. Присяга киян під договором відбувалася й за язичницьким, і за християнським обрядами.

У 944-45 рр. русини здійснили новий похід у Закавказзя. Він не мав особливих політичних наслідків.

Нарешті князь Ігор вдався до надмірності при зборі данини в древлянських землях. Збройна дружина князя нарікала йому, що одягнена й забезпечена гірше за вояків княжого воєводи. Взявши з древлян данину, Ігор з невеликим військом спробував повернутися по данину ще раз, але разом зі своїми вояками був забитий древлянами.

За переказом, зафіксованим у візантійського історика X ст. Лева Диякона, древляни прив’язали князя Ігоря до двох зігнутих дерев і відпустили, розірвавши князя навпіл.

З повстання скористалася древлянська феодальна верхівка на чолі з князем Малом, яка припинила платити Києву данину. У 946 р. повстання древлян жорстоко придушила удова князя Ігоря княгиня Ольга. Проте, княгиня мусила врахувати урок і провела регламентацію розмірів і обставин збору данини.

Скандинавське ім’я Ольга в перекладі означає «Свята». Княгиня Ольга, найімовірніше, належала до одного з варязьких родів, які взяли під контроль Псков ще в середині IX ст.

Княгиня Ольга-Історія в школі

О́льга (близько 910 — 11 липня 969) — руська княгиня із династії Рюриковичів. Княгиня київська (945—962), дружина київського князя Ігоря Рюриковича. Матір Святослава Ігоровича.

Свою кар’єру повновладної княгині Ольга розпочала досить тиранічно. Як пише вітчизняний літопис, за убивство чоловіка вона здійснила низку вигадливих підступів проти древлян: спочатку стратила лютою карою бояр древлянського князя Мала, які приїхали до неї сватати її за свого князя; інше древлянське посольство вона спалила в лазні; нарешті, Ольга наказала повбивати тих древлян, які прийшли до неї на тризну по князеві Ігорю й понапивалися там. Після цього Ольга спалила столицю древлянського племінного союзу – фортецю Іскоростень.

Ольга об’їхала більшість підконтрольних Києву земель, встановлюючи для кожної території данину, виходячи з її ресурсів та лояльності. Система збору данини, коли князь особисто виїжджав за нею, називалася «полюддям». Дві третини зібраної данини йшли на великокняжий Київ і його військо й адміністрацію, а третина – на Вишгород, де під Києвом у зручному місці Ольга заснувала свою резиденцію.

9 вересня 957 р. княгиня Ольга мала аудієнцію у візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного. Фреску XI ст. із зображенням княгині Ольги на прийомі в імператора й сьогодні можна бачити у Софійському соборі в Києві. Про подорож Ольги до Константинополя детально розповів сам імператор. Під час перебування в Константинополі київська княгиня прийняла християнство. За даними київського літописця, імператор навіть хотів одружитися з Ольгою, але княгиня вигадливо ухилилася від такої пропозиції.

Коли, після повернення Ольги до Києва, візантійський імператор зажадав від неї зустрічних дарів та військ на підмогу, вона відповіла його послам: коли імператор постоїть стільки часу в ріці Почайні під Києвом, як Ольга стояла в очікуванні аудієнції в Константинополі, тоді вона надішле йому і подарунки, і війська. Тож, цим Ольга висловила імператорові й своє невдоволення довгою затримкою аудієнції в Константинополі, й претензії на рівність з Візантійською імперією.

Водночас Ольга серйозно поставилася до свого хрещення, здійсненого в Константинополі. Вона намовляла охреститися й свого молодого сина – князя Святослава, хоча безрезультатно.

Княгиня Ольга залишалася повновладною володаркою великокняжого столу навіть тоді, коли Святослав змужнів, заступив до управління державою і почав виряджатися в різноманітні походи. Під час одного такого походу в 968 р. печеніги взяли в облогу Київ, який залишився майже без війська. Літопис фіксує героїчний вчинок одного місцевого юнака, не називаючи його прізвища: «Він тоді вийшов із города з уздечкою і ходив серед печенігів, запитуючи: «Чи ніхто не бачив коня?», – бо він умів по-печенізькому, і вони вважали його [за одного з] своїх. А як приблизився він до ріки, скинувши одежу з себе, скочив у Дніпро і побрів. І коли побачили печеніги, кинулися вони за ним, стріляючи в нього, та не могли йому нічого зробити». Хлопець викликав з лівого берега Дніпра дружину, яка відігнала печенігів: «І послали кияни до Святослава, говорячи: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш, а свою полишив. Нас же мало не взяли печеніги, і матір твою, і дітей твоїх. Якщо ти не прийдеш, не оборониш нас, – то таки нас візьмуть».

Повернувшись до Києва, Святослав відігнав печенігів від столиці, але незабаром знову вирядився йти в похід за Дунай. У 969 р. княгиня Ольга померла, заповівши не робити по собі язичницьку тризну, а поховати за християнським обрядом.

Княгиня Ольга – друга відома історії повновладна жінка-правитель на українських землях. Першою була сарматська царівна Амага, яка правила за вісімсот років до Ольги. Вже з першої половини XI ст. зображення Ольги з’являються у Візантії й Київській Русі. Перший митрополит Київської церкви з числа русинів Іларіон у 1051 р. порівнює Ольгу та Володимира Великого з імператором Римської імперії Костянтином Великим та його матір’ю Оленою, за часів яких у Римській імперії християнство стало державною релігією. Нестор-літописець прославляє Ольгу як зорю, що передвіщала схід християнства на Русі. Візантієць Іаков Мніх описує Ольгу розумною, привабливою, мудрою, святою духом і тілом. Близько 1007 р. мощі княгині Ольги були перенесені в Десятинну церкву її онуком князем Володимиром Великим.

За правління княгині Ольги та її чоловіка Ігоря Старого було впорядковано державне управління й збір податків, придушено спроби племінного сепаратизму, зміцнилася влада Києва над територіями сучасних України, Білорусі, а також міст і околиць Новгорода, Смоленська й Пскова, відбито напади кочовиків. Київ стає здатним провадити потужну наступальну політику по периметру кордонів своєї держави.

Мовою першоджерел:

«(У літо 944) Ігор зібрав багато воїв – варягів, і русів, і полян, і словен, і кривичів, і тиверців. І печенігів він найняв, і, заложників у них взявши, рушив на Греків у човнах і на конях, прагнучи помститись за себе. Коли почули це корсунці (греки – мешканці Херсонесу, на місці якого нині розташований Севастополь), вони послали [гінців] до Романа, кажучи: «Тут ідуть руси, покрили вже море кораблями, без числа кораблів». Це почувши, цесар послав до Ігоря ліпших бояр, прохаючи і кажучи: «Не ходи, а візьми данину, що її брав Олег, і я придам іще до тої данини». Сказала тоді дружина Ігорева: «Та якщо так говорить цесар, то чого нам більше од сього хотіти – не бившись, узяти золото, і срібло, і паволоки? Бо хто відає, хто подолає – чи ми, чи вони? Чи з морем хто в згоді? Се ж не по землі ми ходимо, а по глибині морській, і спільна смерть усім». І послухав їх Ігор, і повелів печенігам пустошити Болгарську землю. А сам, узявши в греків золото і паволоки на всіх воїв, він вернувся назад і прийшов до Києва, до себе…

Сказала дружина Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми – голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми». І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город (Київ). Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить». І послали вони до нього, кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні…

І стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города (Іскоростеня). І намислила вона так: послала [послів] до города, кажучи: «Чого ви хочете досидітись? Адже всі ваші городи здались мені, і згодились на данину і обробляють ниви свої і землю свою. А ви хочете з голоду померти, не згоджуючись на данину?» Запитали тоді древляни: «Чого ти хочеш од нас? Ми раді дати і медом, і хутром». Вона ж сказала їм: «Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три горобці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого… І (після того, як птахи прив’язаними до них трутами підпалили Іскоростень) не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини [її] ішли Києву, а третя – Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом…

І, побачивши її, гарну з лиця і вельми тямущу, здивувався цесар розумові її і розмовляв з нею, сказавши їй: «Достойна ти єси цесарствувати в городі сьому з нами». Вона ж, зрозумівши, мовила до цесаря: «Я поганинка єсмь. А якщо ти хочеш мене охрестити, то охрести мене сам. Якщо ні – то я не охрещуся». І охрестив її цесар з патріархом»… А по охрещенні призвав її цесар і сказав їй: «Я хочу взяти тебе за жону». Вона тоді мовила: «Як ти мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав мене дочкою? Адже в християнах нема такого закону – ти ж сам знаєш». І сказав цесар: «Перехитрила ти мене єси, Ольго». І дав він їй дари многі – золото, і серебро, і паволоки, і начиння різного, і відпустив її, назвавши її дочкою своєю».

Літопис Руський, ХІ-ХІІ ст. 

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*