Занепад Великої Скіфії та становлення Малої Скіфії: боротьба за Крим і Північне Причорномор’я
З III ст. до н. е. Велика Скіфія починає переживати поступовий занепад, що було наслідком зовнішнього тиску та внутрішніх змін. Сарматські племена, які прийшли із Задоння, розпочали активну експансію на території скіфів, поступово підкоряючи та розсіюючи їхні племена. Унаслідок цього колись могутня скіфська держава розпалася на кілька менших утворень, серед яких найбільш впливовими залишалися Малі Скіфії, що сформувалися в Нижній Наддніпрянщині, Криму та Добруджі (територія сучасної Північно-Східної Болгарії).
Мала Скіфія: могутність та боротьба за вплив
Попри втрату частини територій, Мала Скіфія зберігала політичну стабільність і значний військовий потенціал. Скіфське царство у Криму та Нижній Наддніпрянщині мало розвинену економіку, випускало власну монету й підтримувало сильний військовий флот. Від нього залежали численні грецькі міста Північного Причорномор’я, серед яких особливе місце займала Ольвія. У III ст. до н. е. це місто сплачувало велику данину царю царських скіфів Сайтафарну, а в II ст. до н. е. у ньому карбувалися монети з іменами скіфських царів Скілура та Палака.
Боспорське царство, що розташовувалося на Керченському півострові, також було змушене сплачувати данину скіфам. Це свідчило про військову та економічну могутність скіфського царства, яке впливало навіть на багаті елліністичні держави регіону.
Розвиток торгівлі та військовий флот
Контроль над грецькими містами Північного Причорномор’я надав скіфам можливість вести пряму торгівлю із заморськими країнами. Ольвія відігравала ключову роль у цій економічній системі. Скіфи не лише використовували її флот, а й створили власний військовий морський флот, що значно зміцнило їхню позицію у регіоні.
Проте Мала Скіфія неодноразово зазнавала нападів інших племен. У III ст. до н. е. скіфи в районі Ольвії стикалися з руйнівними вторгненнями кельтського племені галатів, а в I ст. до н. е. – з фракійським племенем гетів. Однак жоден із цих нападів не спричинив радикальних змін у регіоні.
Неаполь Скіфський – політичний та військовий центр
Близько III ст. до н. е. столицею Малої Скіфії став Неаполь Скіфський – місто, розташоване поблизу сучасного Сімферополя. Укріплення столиці були потужними: товщина стін досягала 12 метрів, а висота – 8 метрів. Неаполь Скіфський був не лише фортецею, але й важливим економічним і культурним центром.
Царі скіфів не лише будували укріплення, а й дбали про зовнішній вигляд міста, адже воно мало вражати послів і торговців своєю величчю. Простолюдини мешкали у будинках із саману – цегли з глини та соломи, тоді як знать жила у розкішних будівлях, критих черепицею.
Війни з Херсонесом і Понтійським царством
Найбільшим суперником скіфів у Криму залишалося грецьке місто Херсонес. У 179 р. до н. е. мешканці Херсонеса, не маючи достатньо сил для протидії скіфам, уклали союз із царем Понтійської держави Фарнаком I. Це стало початком затяжного військового протистояння між скіфами та Понтійським царством.
У 110 р. до н. е. понтійський цар Митридат VI Євпатор відправив війська на чолі з полководцем Діофантом, які завдали поразки скіфам та врятували Херсонес від облоги. Однак скіфи не здавалися – вони розпочали новий наступ, скориставшись тим, що взимку мало хто ризикував плавати по Чорному морю.
Проте чергова військова експедиція Діофанта відбила атаку, а скіфські укріплення в Криму, включаючи Неаполь і Хабеї, були захоплені.
Повстання Савмака та боротьба за Боспорське царство
У 107 р. до н. е. на Боспорі спалахнуло велике повстання, яке очолив молодий скіф Савмак. Він стратив царя Перисада V, вигнав понтійські війська та проголосив себе новим правителем Боспору. Повстанці навіть карбували монети із написом «Цар Савмак».
Однак після запеклих боїв понтійські війська під командуванням Діофанта придушили повстання, а Савмака взяли в полон і відправили до Синопа. Боспорське царство втратило незалежність і перейшло під владу Понтійського царства.
Остаточне ослаблення Скіфії
Протягом I–II ст. н. е. Римська імперія дедалі активніше втручалася у справи Північного Причорномор’я. У 60-х роках н. е. лише втручання римських військ змусило скіфів припинити облогу Херсонеса. У 130–140 рр. н. е. римляни закріпили свій вплив у Криму, розмістивши гарнізони в Херсонесі та побудувавши фортецю Харакс.
Паралельно із цим продовжувалося проникнення сарматських племен, що ще більше послаблювало скіфське населення. У III ст. н. е. сармати дедалі частіше займали скіфські території, сприяючи їхній поступовій асиміляції.
Скіфи залишили величезний слід в історії Північного Причорномор’я, створивши потужну державу, яка протягом століть боролася за своє існування. Війни з Понтійським царством, Херсонесом і Римською імперією зрештою послабили Малу Скіфію, а вплив сарматських племен спричинив поступову асиміляцію скіфів із місцевим населенням.
Сьогодні спадщина скіфів залишається важливою частиною історії України. Археологічні знахідки, такі як залишки Неаполя Скіфського, свідчать про їхню могутність та культурний розвиток, який вплинув на подальшу історію регіону.
Мовою першоджерел:
«Протоген, успадкувавши від батька прихильність до народу, все життя продовжував говорити й діяти найкращим чином: коли цар Сайтафарн прибув у Канкіт і вимагав дарунків, а громадська скарбниця була порожня, він на прохання народу дав 400 золотих; чимало дарунків було вигідно приготовано для царя; і коли віддано було на відкуп спорядження посольства в резиденцію царя [Сайтафарна] за постановою, за якою відкупники повинні були одержати від міста 300 золотих, і коли за часів жерця Плистарха знову трапився сильний голод, Протоген перший, коли відбулися збори, обіцяв на закупівлю хліба 1 000 золотих, які негайно приніс і дав…
Коли цар Сайтафарн з’явився на ту сторону за дарунками й архонти, скликавши народні збори, оголосили про прибуття царя й про те, що в скарбниці немає ніяких грошей, Протоген, виступивши, дав 900 золотих; тоді ж посли, Протоген і Аристократ, взяли ці гроші й з’явилися до царя, але цар, не задоволений дарунками, розгнівався й виступив у похід…
Коли найбільша частина міста з боку ріки, а саме весь район гавані й прилегла до колишнього рибного ринку, не була оточена стіною, а перебіжчики сповіщали, що галати й скири уклали союз і зібрали великі сили, які й з’являться зимою, а на додачу ще фісаміти, скіфи й савдарати шукають укріпленого місця, так само боячись жорстокості галатів, і коли внаслідок цього багато хто впав у відчай та приготувався залишити місто, а разом з тим у країні трапилося багато й інших сумних подій, [Протоген] обіцяв сам вибудувати обидві стіни й наперед запропонував усі видатки на них. І коли все в місті перебувало в занепаді внаслідок воєн і неврожаїв і кошти зовсім виснажилися, так що народ внаслідок цього попросив його зробити місячні відстрочки й подбати про кредиторів і боржників, він перший, хоча борги йому й батькові його сягали до 6 000 золотих, запропонував народу розпоряджатися ним як їм завгодно, і коли народ попросив його пробачити боржникам їхні борги, він усім усе пробачив, вважаючи, що для нього немає нічого дорожчого за прихильність до нього народу».
Напис на плиті з декретом на честь громадянина Ольвії Протогена, III ст. до н. е.
«Тут же [поблизу Ольвії] перебуває безліч солеварень, де закуповує сіль більшість варварів, а також греки й скіфи, які живуть у Херсонесі Таврійському. Обидві ріки [Дніпро й Південний Буг] впадають у море біля місцевості Алектор, що належить, як кажуть, дружині сарматського царя. Місто борисфенітів [Ольвія] за своєю величиною вже не відповідає своїй колишній славі, чому провиною постійні війни й руйнування. Адже це місто, побудоване дуже давно, у самій гущавині варварських племен і при тім, мабуть, найбільш войовничих, постійно піддається нападам і не раз бувало захоплене ворогами. Останнє й найбільш страшне руйнування воно перетерпіло близько ста п’ятдесятьох років тому. У ту пору гети захопили й це місто, і багато інших по лівому березі Понту до самої Аполонії. Тому становище греків, що жили в цьому краї, стало дуже тяжким: деякі міста зовсім не були заселені заново, інші – ледь-ледь, причому переважно в них оселилися варвари. Чимало міст у різних областях піддавалися захопленню й руйнуванню, тому що грецькі поселення розсіяні всюди. Однак борисфеніти після руйнування свого міста знову, зібравшись разом, заселили його, очевидно, відповідно до бажання скіфів, які хотіли вести торгівлю із греками, що приїжджали в цю гавань…
Повз нас промчав верхи Калістрат. Він зійшов з коня, доручив його своєму супутнику й підійшов до мене, досить благопристойно тримаючи руки під плащем; на поясі в нього висів довгий меч – звичайна зброя вершників, він носив шаровари, взагалі був одягнутий по-скіфськи, а на плечах в нього був короткий легкий чорний плащ, як заведено в борисфенітів; вони воліють одягатися в усі чорне, очевидно, дотримуючись прикладу одного скіфського племені – «меланхленів» [«чорних плащів»], які, на мою думку, одержали цю назву від греків. І хоча самі мешканці Ольвії говорять по-грецьки не зовсім правильно, оскільки живуть серед варварів, але «Іліаду» майже всі знають напам’ять».
Діон Хрисостом, Борисфенітська промова, кінець І ст. н. е.