Друга світова війнаТеми

Режим німецької окупації на українських землях

Режим німецької окупації на українських землях

Територію України було розділено на чотири окупаційні зони. Правобережжя України та більша частина Лівобережжя, а також прилеглі до Криму області увійшли до «Рейхскомісаріату «Україна». Західноукраїнські землі підпорядковувалися генерал-губернатору, який керував також більшою частиною Польщі. Крім того, німецький фюрер А. Гітлер віддав значну частину українських земель своєму союзнику, румунському диктаторові І. Антонеску. Вони створили нову румунську область під назвою «Трансністрія» з центром в м. Одесі. Режим румунської окупації мало чим відрізнявся від німецької й супроводжувався численними стратами й репресіями проти українського населення, які були особливо масовими в Чернівцях і Одесі. Ще на початку війни І. Антонеску заявив, що він виступає «за насильницьку міграцію українського елемента» і йому байдуже, чи румунська влада «увійде в історію як варвари». Прифронтова зона перебувала безпосередньо під німецьким військовим командуванням.

У більшості регіонів України були створені допоміжні органи влади: бургомістри й міські управи в містах, голови й управи в районах, старости у селах, а також допоміжна поліція. Але на практиці вся влада належала окупаційній адміністрації.

Водночас окупанти зберегли колгоспи як зручний засіб викачування хліба з країни. На окупованих Німеччиною землях уже з кінця 1941 р. запанував терор. Чимало сіл за підтримку партизан були спалені дощенту.

Крім того, німецька влада не турбувалася про забезпечення надходження харчів до міст. Значна частина міст України знелюдніла, втративши більшість свого населення, яке розійшлося по селах і містечках або було вивезене на примусові роботи до Німеччини. Загалом майже 2,4 мільйони мешканців України були вивезені на примусові роботи до таборів праці в Німеччині. На території України окупаційна влада створила близько 230 таборів для військовополонених, у яких за час війни загинуло понад мільйон радянських військовополонених.

На території України фашистська влада провела акцію майже поголовного винищення єврейського населення відповідно до людиноненависницької расової теорії нацистів. Окупаційна влада створила десятки гетто – закритих поселень для євреїв, які підлягали знищенню. Жорстокі репресії проводилися й проти циган. Найбільші розстріли євреїв відбулися в Києві в Бабиному Яру. Упродовж 1941-1943 рр. там було розстріляно близько 40 тисяч євреїв, найбільше з них 29-30 вересня 1941 р., а також понад 60 тисяч українців та представників інших національностей. Зокрема, в Бабиному Яру фашисти розстріляли близько тисячі чільних представників Організації українських націоналістів, серед яких лідери «похідних груп», митці, журналісти, поети тощо.

У перший рік війни радянський партизанський рух носив малоорганізований характер. Партизанські загони утворювалися переважно радянськими диверсантами, засланими з неокупованих територій СРСР, а також офіцерами Червоної Армії, що втекли з оточення або полону, та місцевими радянськими активістами.

З кінця 1942 р., у зв’язку з новими фашистськими репресіями, вивезенням населення до Німеччини для примусових робіт, а також завдяки посиленню організаційної допомоги партизанам з боку радянського уряду, починається широкий прорадянський партизанський рух в Україні. Він мав значний вплив на життя населення на окупованих територіях на Півночі й Північному Заході України.

Були створені й успішно діяли досить потужні партизанські з’єднання чисельністю від кількох сотень до кількох тисяч бійців кожен під командуванням С. Ковпака, П. Вершигори, О. Сабурова та ін. Прорадянський партизанський рух існував паралельно з українським національно-визвольним рухом ОУН-УПА.

У той же час значні антифашистські підпільні організації створювалися і в інших регіонах України. Зокрема, молодь м. Краснодона (нині Луганська обл.) у 1942 р. створила організацію «Молода гвардія», до якої належало понад 100 осіб. Її членів фашисти стратили лютою карою.

Окупація України фашистською Німеччиною призвела до колосальних людських втрат України. Унаслідок Другої світової війни загинуло понад 7 мільйонів мешканців України, тобто близько п’ятої частини усього населення. Україна, яка не мала жодного відношення до початку війни, зазнала на 2-3 мільйони людських втрат більше, ніж за час війни окремо втратили Росія і Німеччина. Близько половини українських втрат у війні становило цивільне населення.

Залишити відповідь

Back to top button