Історичні особливості Лозівщини

Автори: Харченко Віталій Євгенович, Міненко Дмитро Володимирович

Навчальний заклад: Лозівська філія Харківського державного автомобільно-дорожнього коледжу

Історичні особливості Лозівщини

За свою багаторічну історію Україна пережила безліч адміністративно-територіальних поділів. Князівства, воєводства, полки, губернії тощо. Сучасний же адміністративно-територіальний поділ почав формуватися лише в ХХ столітті. Саме в 1932 році було запроваджено систему область – район, яка існує і до нині.

Натомість протягом століть в межах України виник поділ на так звані історичні (етнічні) землі. Тобто під впливом різноманітних географічних, історичних та інших обставин в межах України сформувалися певні відмінності у різних регіонах. Ці регіони отримали назви, що міцно закріпилися у свідомості українців: Слобожанщина, Запоріжжя, Таврія, Буковина, Поділля, Галичина тощо.

Історичні землі існують не лише в Україні. Зокрема у Франції є Бургундія, Нормандія, Шампань, Гасконь, в Німеччині – Баварія, Саксонія, Тюрингія, Саар, а в тій же Грузії – Сванетія, Гурія, Аджарія, тощо. Мешканці цих земель є єдиним народом, але при цьому завдяки своїм особливостям урізноманітнюють власну культуру, роблять її багатшою, цікавішою.

У згаданих вище країнах адміністративно-територіальний поділ, в основному базується саме на історичних землях. В Україні ж ситуація інша. Кордони існуючих областей, зазвичай, не відповідають межам історичних земель України. Так, наприклад, сучасна Тернопільська область складається з земель Галичини та земель Волині.

Не оминула така проблема й Харківщину, яку прийнято ототожнювати із Слобожанщиною.

Як відомо, землі сучасного сходу та півдня України, перебуваючи під впливом постійної загрози нападів татар, довгий час були безлюдними. Не дарма у XVI—XVII ст. ця територія називалася Дике поле. Та з часом ці землі почали заселятися. Особливо масове заселення безлюдних територій українцями розпочалося в ХІІ столітті після поразок козацьких повстань 30-х рр., поразки під Берестечком 1651 р., початком Руїни, та продовжилась в ХVІІІ столітті після козацьких та гайдамацьких повстань. Поселення, які засновували тут втікачі, отримали назви слободи (від слова «свобода»). Тому й історична земля отримала назву Слобідська Україна, а місцевих жителів почали називати слобожанами.

Звернувшись до праць видатного історика харків’янина Дмитра Багалія, котрий досліджував історію Слобідської України, дізнаємося, які ж саме землі входили до складу Слобожанщини. Це територія сучасних Сумської, Харківської, Луганської та Донецької областей України та частини Білгородської, Курської, Воронезької областей Росії. Ретельно вивчаючи карту Слобожанщини, варто звернути увагу, що до Слобідської України належала лише частина сучасної Харківської області. І до цієї частини не належали землі сучасної Лозівщини, власне як і Близнюківського та Барвінківського районів.

Ось тут і виникає питання, а до якої ж землі відноситься південь Харківської області, якщо це не Слобожанщина?

На південь від Слобожанщини розташувалась інша історична земля – Запоріжжя. Свою назву ця українська історична область бере від назви Запорізької Січі – центра козацтва, яке утворилося на території за порогами Дніпра. Про Січ, яка існувала на острові, мабуть знають всі в Україні. Та мало хто знає, що територія, підконтрольна запорізьким козакам, простягалася далеко за її межі. На відміну від Слобідської України, яка ділилася на полки, Запоріжжя ділилося на паланки.

Пала́нка — адміністративно-територіальна одиниця у період існування Нової Січі (1734-75 роки), у центрі якої була власне паланка — слобода з невеликим укріпленням і козацькою залогою. Виникнення паланок було обумовлене зростанням кількості населення на Січі, а відтак і ускладненням, у зв’язку з цим, функцій управління та суду.

Повністю система паланок сформувалась у період існування Нової Січі в 1734-75 роках. У 1734—1766 роках всіх паланок у Запоріжжі було п’ять. На правому березі Дніпра — Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська та Кодацька, на лівому — Самарська й Кальміуська. Пізніше утворилися Орільська і Протовчанська.

Саме до складу Орільської паланки й увішла територія сучасної Лозівщини.

Орільська паланка утворилася в 1765 р., коли на козацькій раді було вирішено виокремити її зі складу Самарської паланки. Причиною цьому послугували стрімке зростання населення в Самарській паланці та міграційні процеси зі Слобожанщини.

До складу паланки входили землі які розташовувалася між річками Оріллю й Самарою. Саме на наших землях запорожці засновували села (не слободи) та зимівники, вирощували коней.

Орільська паланка, як адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорізького проіснувала до 1775 року. Після ліквідації Запорозької Січі її землі були розділені між Новоросійською та Слобідсько-Українською губерніями. Землі Лозівщини увійшли до складу Новоросійської, а після її ліквідації в 1802 р. до складу Павлоградського повіту новоствореної Катеринославської губернії.

Свідчень присутності поселень козацького періоду на території нинішньої Лозівщини небагато, але спробуємо їх проаналізувати.

Співробітниками Лозівського краєзнавчого музею проводились археологічні розвідки з метою знаходження підйомного матеріалу XVIII ст. на території району. За кількістю знахідок даного періоду можна виокремити село Миколаївка. Воно знаходиться на правому березі річки Мала Тернівка в південно-західній частині Лозівського району неподалік від  межі з Юріївським районом Дніпропетровської області.

Нажаль, культурний шар XVIII століття на території сучасної Миколаївки не зберігся в непорушному стані, що утруднює точне датування знахідок. Тому, в подальшому, датуватися вони будуть за аналогіями. Більшість знахідок зібрано на городах місцевих жителів, в південно-західній частині села, на правому березі річки Мала Тернівка.

Звичайно, найбільш датовані речі – це монети. В різний час у Миколаївці було знайдено місцевими жителями кілька монет початку-середини XVIII ст. Найдавніша з них – срібна копійка-лусочка Петра І, що датується кінцем XVII – початком XVIII ст. Знайдено також кілька десятків монет часів Ганни Іоанівни, Єлизавети Петрівни, Катерини Другої.

Найбільша кількість знахідок – це фрагменти сіроглиняного та білоглиняного гончарного посуду, які за аналогіями можна датувати серединою XVIII ст. Головним чином, це горщики, а також покришки до них.

Знайдено кілька фрагментів скляного посуду – фрагмент ніжки бокала білого кольору та кілька фрагментів пляшок-штофів. Це, безперечно, так зване гутне скло середини 18 ст., на це вказують певні технологічні особливості.

Хочеться відмітити і XVI фрагментів керамічних декоративних кахлів, прикрашених рослинним та геометричним орнаментом, а також так звані «фішки», виточені з фрагментів кахлів та гончарного посуду. Такі знахідки мають широкі аналогії серед матеріалів козацького періоду першої  половини XVIII ст. з села Верхній Салтів.

Відмітимо також фрагменти масивних залізних підковок до взуття. Їх знайдено в кількості 6 шт. Вони мають шипи у верхній частині, і кріпилися верхнім ребром до задньої частини підошви. Такі підковки кріпилися до м`якого взуття без підборів, і виконували їх функцію. Велика кількість таких підковок присутня серед матеріалів Самаро-Богодицької фортеці і датуються першою половиною XVIII століття.

Серед знахідок з металу є кресало, фрагмент оковки заступа, свинцеві кулі від гладкоствольної  зброї.

Присутність козаків в наших краях простежується і в географічних назвах. Територією нинішнього Лозівського району протікає річка Бритай, а також тут знаходиться однойменне озеро, що отримали свою назву від обряду «британня» молодих коней, тобто їх загнуздання і осідлання. Вирощували цих коней для Орільської паланки Війська Запорозького а також на продаж.

У селі Павлівка Друга знаходяться залишки Слобідської фортеці – одного з основних оборонних об’єктів Української лінії. До нашого часу фортеця не збереглася, залишився тільки сухий широкий рів, який її оточував. Фортеця знаходиться на лівому березі річки Береки. Споруда була земляною, прямокутною, мала чотири бастіони, як і більшість фортець по Українській лінії. Фортечні вали мали висоту близько 6 метрів, площа двору досягала 1,5 гектара. У центральній частині можна знайти слід від колодязя, який колись там знаходився. Спорудження з’єднувалося через вал і рів з Тамбовською і Михайлівською фортецями, створюючи лінію оборони для захисту від татарських набігів.

Дана споруда хоч і була побудована за ініціативи Російського імператора, але за ймовірною участі місцевих козаків і безпосередньо відноситься до періоду 1730 – 1740 років.

В декількох кілометрах від межі Лозівського та Сахновщинського районів, в с. Берестове, знаходиться  могила чумака, колишнього запорозького козака Григорія Шульги, що відноситься до пам’яток історії XVIII століття.

Отже ми бачимо, що територія півдня Харківської області історично відносилася до Запоріжжя, а пізніше стала частиною сучасної Дніпропетровської області.

Лише в 1926 році Лозівський район було передано до складу Харківської округи, а потім до складу Харківської області.

Чому це питання таке важливе? В школах Харківщини вже давно вивчається курс «Харківщинознавство». На сторінках підручника з цієї дисципліни ми постійно бачимо згадки про Слобожанщину, про її адміністративно-територіальний устрій, про її соціально-економічний розвито, тощо. Однак варто зазначити: Лозівщина не мала жодного відношення до Слобожанщини, хоча вона й є частиною Харківської області. Таке ототожнення є історично, географічно і культурно невірним. Використання поняття «Лозівщина – частина Слобожанщини» свідчить про незнання історії та географії власного краю.

Тож виникає питання: чому автори підручників свідомо допускають неточності? Чому в них немає згадки про належність півдня Харківщини не до Слобожанщини, а до Запоріжжя?

Звичайно, ведучи мову про неналежність Лозівщини до Слобожанщини, робити висновки про якість зміни в адміністративно-територіальному поділі все ж не варто. За час, який пройшов з моменту входження Лозівщини до складу Харківської області, пройшло майже 100 років. За цей час вона стала невід’ємною частиною Харківщини. Однак і забувати про історичну правду не можна.

Завантажити: Історичні особливості Лозівщини + Сертифікат