Тактика «випаленої землі»
Тактика «випаленої землі», яку рашисти нині застосовують на сході України, масово використовувалася і їхніми попередниками – радянським тоталітарним режимом. Так, у вересні 1941 року за наказом кремля практично був знищений історичний центр Києва.
Довгий час радянська пропаганда звинувачувала у цьому злочині нацистів, але пізніше довелося визнати, що це була цілеспрямована акція з метою знищення німецьких офіцерів та командування, яке мало оселитися в центрі Києва. Те, що разом з ними загинуть мирні кияни, а тисячі людей залишаться без даху над головою, нікого не цікавило. До мінування об’єктів були причетні інженерна частина 37-ї армії СРСР (командувач — генерал Андрій Власов), 4-та дивізія НКВД та московська диверсійна група лейтенанта держбезпеки Віктора Карташова-Коваленка
Перші вибухи на Хрещатику пролунали 24 вересня о 16.00. В цей час в центрі міста було багато киян – люди реєструвалися в комендатурі чи здавали радіоприймачі на вимогу окупаційної влади. Пункт приймання протигазів і радіоприймачів був у магазині «Дитячий світ» на розі вулиць Хрещатик та Прорізна, який вибухнув одним з перших. Там же був і готель «Спартак», де розташувалася німецька військова комендатура.
Вибухи спричинили велику пожежу, яку не могли загасити ще й через те, що радянські війська, відступаючи підірвали всю міську інфраструктуру, зокрема і водогін. Німці спробували качати воду з Дніпра – шланги для цього спеціально доправляли літаками з Любліна. Однак, коли насоси почали качати воду, підпільники перерізали гумові рукави, унеможлививши рятунок. Щоб локалізувати вогонь, німці почали підривати будинки на сусідніх вулицях.
Пожежа тривала тиждень. За цей час було знищено близько 200 будівель, серед них – 5 найбільших готелів, 2 найбільші універмаги, 5 кінотеатрів, консерваторія, центральний поштамт, будівля міськради, будинки архітектора та вчених, а також найвищий будинок довоєнного Києва – 12-поверховий хмарочос Гінзбурга. Близько 50 000 киян втратили свої домівки.
Нацистська пропаганда звинуватила у вибухах київських євреїв та використала ситуацію як привід для «остаточного розв’язання єврейського питання» в місті. Через 5 днів у Бабиному Яру пролунали перші постріли.