Методика навчання історії в школі

Метод проектів в історичному аспекті

Метод проектів як метод планування доцільної (цілеспрямованої) діяльності у зв’язку з вирішенням навчальних завдань в реальних життєвих обставинах почав складатися наприкінці ХІХ ст. у США як «метод проблем». Він розвивався у педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї в межах гуманістичного напряму у філософії та освіті. Сам термін «метод проектів» уперше з’явився в 1908–1910 рр. у звітах масачусетських шкільних органів і був запозичений з агрономічної літератури. У методі проектів містилися ідеї побудови навчання на активній основі, через доцільну діяльність учнів, у співвідношенні з особистим інтересом. В основі методу проектів лежать концепції навчання шляхом «дії» та «вільного виховання». Девізом Дж. Дьюї стала спроба допомогти учням розвинути свої здібності завдяки співпраці над певною проблемою за умови колективного пошуку й створення колективного проекту. Надзвичайно важливо було показати дитині її особисту зацікавленість у здобутті знань, де і яким чином вони можуть їй знадобитись у житті. Учні набували досвіду й знань у процесі планування й реалізації практичних завдань, які протягом навчання поступово ускладнювалися.

Одному з послідовників Дж. Дьюї — професору В. Кілпатрику вдалося вдосконалити систему роботи над проектами, теоретично обґрунтувати метод, виходячи з принципу «виховання є життя, а не підготовка до життя»; запропонувати першу класифікацію проектів (проекти створювані, споживчі, проекти розв’язання проблем, проекти-вправи). Під проектом у той час мався на увазі цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес дитини.

Професор С. Коллінгс також теоретично обґрунтував метод проектів, пропонував для змістового наповнення шкільної діяльності дітей цікаві й плідні сторони їхньої життя; запропонував власну класифікацію проектів (ігрові, проекти розповідей, екскурсійні, трудові); його книжка «Досвід роботи американської школи з методу проектів» дає узагальнюючий огляд досвіду викладання за методом проектів у досвідній школі протягом чотирьох років.

Встановлення Радянської влади в Україні, ліквідація старої системи освіти та її розбудова на нових марксистських засадах унеможливлювала використання методів навчання, що панували в старій дореволюційній школі. Новою формою організації навчального процесу стала комплексна система навчання, у якої були такі складові: урахування природи дитини, її інтересів і потреб; визначення специфіки засобів опанування знань; встановлення багаторівневих зв’язків між знаннями та життям; складна система залежності між розвитком дитини та знаннями, які вона одержує; обґрунтування специфічного місця та ролі вчителя в процесі навчання. Був запропонований принципово новий підхід до визначення основ змісту шкільної освіти, створені програми, побудовані на нових методичних засадах, введена студійна система навчання.

На початку 20-х років ХХ ст. в Україну прийшов метод проектів як результат дидактичних пошуків ряду експериментальних шкіл щодо активізації навчальної роботи, зв’язку навчання з життям і виробництвом, здійснення трудового виховання учнів. Метод проектів став не лише однією з основних форм організації навчання у вітчизняних школах, а й визначав зміст усієї шкільної роботи. Але, попри те, що цей новий метод навчання знайшов підтримку в учителів, він запроваджувався в школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Уже перший досвід його застосування виявив певні проблеми й ускладнення: зменшення ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання. Через це постановою ВКП(б) 1931 року «Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі» метод проектів було засуджено й заборонено. Українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

У радянські часи проектна діяльність учнів була витіснена за межі уроку, зустрічалася переважно в позакласній гуртковій роботі. Наприкінці 80-х років відлуння проектної системи спостерігається в технології колективних творчих вправ. З середини 90-х років метод проектів знову починає привертати до себе увагу педагогів українських шкіл.

У зарубіжній педагогіці метод проектів також піддавався критиці як неспроможний забезпечити високий рівень теоретичних знань учнів з основ наук, проте в багатьох американських та європейських школах проектна система навчання користується популярністю і вважається міцною складовою освіти.

Залишити відповідь

Back to top button