Прокопович П.І. – засновник бджільництва, як науки

Історія в школі

Автор: Харченко Віталій Євгенович

Навчальний заклад: Лозівська філія Харківського державного автомобільно-дорожнього коледжу

Прокопович П.І. – засновник бджільництва, як науки

Україна займає провідне місце в світі з експорту меду. Експорт меду з України за січень-листопад 2020 року становив 69,8 тис. тонн загальною вартістю 117,5 млн. дол. [1] Попит на український мед спостерігається зі сторони країн Європейського Союзу та обумовлений рядом причин: невизначеність з подальшим розвитком ситуації з СOVID-19, а відповідно активне формування запасів на весь сезон 2020-2021 року.

Одним з основних медоносів України є соняшник. Соняшник — одна з основних олійних культур, добрий медонос. У степовій зоні, де знаходиться 80 % посівів, він є основним джерелом медозбору. Медопродуктивність 1 га соняшнику становить 47—75 кг. [2] Також Україна є виробником монофлорного меду, до такого, як:

Серед країн ЄС, найбільшими імпортерами українського меду є Польша(25%),Німеччина(20%), Бельгія(11%), США(10%) та інші. [3]

Тобто завдяки бджільництву Україна кожного року отримує близько 100 млн. дол. [4] Цим ми можемо завдячувати батьку світового бджільництва, українцю, Петру Івановичу Прокоповичу. У цій статті ми будемо досліджувати його вклад та найголовніші винаходи у сфері сільського господарства. Також ми розглянемо перспективи розвитку бджільництва в Україні та завдяки чому ми можемо вийти на світовий ринок експортерства продуктів харчування.

Довгий час забирати солодкий продукт у бджіл можна було лише закурюючи бджіл димом, ламаючи соти, знищуючи бджолину сім’ю. При цьому нищились найсильніші сім’ї, бо саме вони давали найбільше меду. У такий спосіб людство здобувало мед протягом тисячоліть. Лише на початку ХIХ століття, а саме у 1814 році з винаходом П.І. Прокоповича, розбірного рамкового вулика, розпочався новий період в бджільництві. Рамковий вулик мав роздільники для рамок та решітку для ізоляції маток. Це дало змогу вперше в історії бджільництва за допомогою пересувних рамок здійснювати раціональний догляд за бджолами, не знищуючи комах та їхній приплід.

Прокопович Петро Іванович народився 10 липня 1775 року у с. Митченках поблизу Батурина на Чернігівщині. Його батько – священик-шляхтич, представник старшинського козацького роду, з якого був знаменитий Феофан Прокопович. Петро у 11 років став студентом богословського класу Київської духовної академії, де провчився 8 літ. Випускник досконало знав грецьку, латину, німецьку, польську, угорську, французьку.

Петро Прокопович бажав працювати вчителем, мріяв про університет, але роботи не знайшов, тому за порадою тата подався до військової школи Переяславського полку. Після закінчення школи юний корнет на посаді кресляра розбудовував Одесу. Чотири роки прослужив Петро Прокопович у війську, брав участь у персидській та кавказькій війни, його вміння відзначав О.Суворов. Корнет, який вільно володів мовами, закінчив клас риторики в академії на відмінно, був призначений ад’ютантом генерала Боура. Та військова кар’єра в усі часи робилася на паркеті чи в ліжку, тому 23-річний бравий гусар, поручник подав у відставку.

Батько не зрозумів, чому син відмовився від військової та цивільної служби і вказав йому на двері. Подався Петро гостювати до молодшого брата. Вихідної допомоги, отриманої при звільненні, вистачило Петру Івановичу на придбання трьох десятин землі та 37 вуликів, побудував хатку для себе, примітивну винокурню — для прожиття. І почав відставник шукати бджолярів, розпитував їх, робив записи, навчився сам довбати вулики-дуплянки. Доглядав власні рої бджіл, спостерігав, узагальнював, виписав закордонні журнали: по краплинах збирав досвід кращих пасічників. У вересні 1801 року страшна пожежа знищила будиночок «поміщика» та винокурню. 26-річний відставний поручик нашвидкуруч викопав землянку і поселився в ній, всю зиму він майстрував вулики-дуплянки, на що витратив останні 10 рублів, вихоплених із вогню. Доля укусила Петра, і дала меду: бджоли стали його «стартовим капіталом», за 8 років він мав 580 вуликів.

Досить скоро Петро одружився, пішли діти. Син Степан хвостиком ходив за батьком, з пуп’янку вчився бджолярству, але боявся дивитися, коли для вибирання меду обкурювали сіркою бджолині сім’ї в колодах. Степанко плакав, коли гинули бджоли, відмовлявся їсти мед. От і ламав голову Петро Іванович, як зробити, щоб комахи не гинули…

Фантастичної Новорічної ночі 1814 р. він побачив у сні розбірний рамковий вулик: «В конце 1813 года мгновенно представился мне план дощатого втулочного улья». [5] І першим у світі Прокопович створив втулковий вулик, з якого можна було відбирати мед, не знищуючи бджіл. Він першим застосував біління воску сонцем. Цей перший втулочний вулык, названный Петербургом».

До цього бджоли у Прокоповича утримувались у стояках з бортями, в лежаках, в дуплянках і в складних ящиках різного роду. Він на власному досвіді переконався у всіх «вигодах і невигодах» кожного виду вуликів: російських, німецьких, французських і угорських.

П.І. Прокопович прагнув сконструювати такий вулик, в якому можна було б добувати чистий мед без домішок, щоб бджолине сімейство після вирізування меду залишалось не ушкодженим і міцним. Зрозуміло, що винахід рамкового вулика є результатом багаторічної і кропіткої праці вченого-бджоляра. Свій перший рамковий вулик П.І. Прокопович власноруч виготовив в новорічну ніч з 1813 на 1814 рік, назвавши його «Петербург».

До речі, Петро Іванович давав своїм вуликам назви міст, країн, зірок,

прізвища відомих людей: Рим, Венеція, Сатурн і ін. На його думку це  придавало бджолярству величі і урочистості.

П.І. Прокопович, розуміючи важливість події, відправив вулик та декілька рамок з сотами до Московського товариства сільського господарства. Унікальні експонати були схвалені Московським товариством, особливо була відзначена його головна складова – рамка. Але статтю, в якій П.І. Прокопович повідомить про винахід втулкового вулика, дослідник опублікує аж у 1827 році, тобто через 13 років після винаходу втулкового вулика, скромно заявивши про те, що придумав новий вулик, який дуже добре пристосований до нашого клімату.

Свій вулик дослідник назвав «втулковим», бо у вулику були втулки –дощечки, котрі закривали отвори позаду вулика. Через відкриті втулки можна було оглядати бджіл, стежити за відбудовою стільників, вирізувати їх, якщо вони були наповнені запечатаним медом

Обжилися Прокоповичі, прийшов достаток, але Петро Іванович повернув кошти на інше. У 1828 році П. І. Прокопович заснував у селі Митченки на Чернігівщині першу в історії світу школу пасічників з 2-х річним терміном навчання. Викладання велося українською мовою. Прокопович створив спеціальну азбуку для неписьменних бджолярів, розробив методику ліквідації неписьменності за два тижні. Уроки Прокоповича були цікавими; він охоче ділився мудрістю, викладав «живою і захоплюючою мовою вмів і любив з радістю і готовністю передавати те, що придбав довгим і постійним трудом і спостереженнями».

Написав він 60 праць, серед яких «Грамота бджоляра» (1836), «Школа бджолярства». Друкуючи наукові розвідки про види бджолиних маток, про типи характерів бджіл, про лікування комах, про умови зимування, про пасовища для бджіл, П.І. Прокопович часто фахові терміни подавав українською мовою без російських відповідників. Саме Прокопович розробив бджолину термінологію для Східної Європи.

При школі було кілька власних учбово-промислових пасік. Його бджільницьке господарство було найбільшим у світі, налічувало близько десяти тисяч сімей, у тому числі немало рекордисток. Мав великі поля нектародайних квітів, найчастіше сіяв синяк – медонос.

У 1830 р. школа була перенесена в с. Пальчики. За роки свого існування школа випустила до тисячі бджолярів, пасічників-інструкторів.

Прокопович став знаменитістю: до нього приїздили у гості Микола Костомаров, Михайло Максимович.

У 1843 році Тарас Шевченко перебував у гетьманській столиці та заїхав у Пальчики, побував у домівці вченого, у школі. Про цю зустріч Кобзар писав: «Там, коло Батурина, живе наш великий пасічник Прокопович». У Прокоповича під Батурином Шевченко зробив малюнок «На пасіці», зобразив чоловіка, який довбає вулик-дуплянку «Славного українського бджоляра» Тарас Григорович описав у повісті «Близнюки»: «З’їжджу тижнів на два, три до Батурина. Там, біля Батурина десь, живе наш великий пасічник Прокопович. Послухаю його розумних розмов …». [6] Пасіку Прокоповича відвідав імператор Микола I, після чого наказав укласти угоду про постійні поставки меду до царського двору. Якось Прокопович надіслав на ім’я імператора прохання «задля збереження чистоти меду» змінити проект залізниці Москва-Київ, щоб замість Глухова і Батурина вона пролягла через Конотоп і Бахмач. Цар дозволив – і Прокопович із власної кишені оплатив перенесення залізниці. [7]

Петро Прокопович написав свої праці українською мовою і бажав купити власну друкарню для їх видання, звернувся до імператора «височайше дозволити», але дозволу не одержав. Довелося друкуватися у російських фахових журналах. Після смерті Петра Івановича його учні видали лекції вченого російською мовою, які одразу ж були перекладені німецькою, французькою, польською.

Навіть у кінці життя Прокопович дбав про молоду зміну бджолярів. У одному з листів він писав: «Обійшовши школу, набиваю ноги і вони ниють. Щоб зменшити біль, занурюю їх на годину-дві у холодну воду і ремствую, що не можу вже відвідати щовечора 200-річних лип». [8]

Окрім вивчення фізіології бджіл дослідник займався дослідженням рослин. А саме медоносів, він знав по їх важливість, як в екосистемі так і в економіці. У своїх статтях стосовно організації навчання майбутніх пасічників, П. І. Прокопович неодноразово акцентував увагу на їх вмінні у вирощуванні медоносних рослин, веденні виноградарства, шовківництва. Звітуючи про роботу школи за 1848 рік, її фундатор констатував, що виноградної лози вирощено до 200 кущів, а шовковиці – понад 2000. Зазначав, що при школі вирощувались прекрасні дерева, які зацвітали ранньої весни. Також на дослідній пасіці при школі вирощувались різні польові, лісові, степові і навіть болотяні рослини для вивчення учнями їх часу зацвітання, якості квіткового пилку і ін. Поблизу самої школи на великій території була висаджена малина, та понад 2000 верб. [9]

Гордістю Петра Івановича були його сад та виноградники. Цікаві відомості про них дає в своїй книзі «Черніговская губернія» Михайло Домонтович: «…згадаємо і про зразковий сад, який є взірцевим, що насаджений при школі Прокоповича коло села Пальчики, Конотопського уїзду. В ньому знаходиться до двох тисяч садових дерев у відмінному стані, не дивлячись на те, що місцевість, де вони ростуть, по своїй географії не зовсім придатна для садівництва. В саду школи ростуть на відкритому повітрі виноградники, виписані свого часу Прокоповичем, як в кущах, так і лозами, із Криму ще в 1835 році. За останні 10 років виноградник акліматизувався і почав плодоносити. Наполегливість Прокоповича дала результат, всі сорти дали плоди. При ранніх веснах і теплих осінніх днях, виноград дозріває і має такий самий смак і величину, як і виноград, що виріс у Криму». [10]

Коло питань, які охоплював Прокопович у своїй науково-дослідницькій діяльності, було дуже широким. Він вивчав місцеву медоносну флору, розробляв методи профілактики та лікування хвороб бджіл, займався племінною справою, організацією праці бджолярів та озелененням пасік. Плідна робота Петра Прокоповича неодноразово знаходила визнання. Він був удостоєний звання дійсного члена Московського товариства сільського господарства, яке нагородило його золотою та срібною медалями, а Вільне економічне товариство – мікроскопом. Одержав Петро Прокопович і урядову нагороду – орден святого Володимира 4-го ступеня.

З роками пасіка значно зросла. Петро Іванович вважав бджільництво найприбутковішою галуззю сільського господарства, що й довів власним прикладом. Скажімо, у 1839 році пасіка Прокоповича налічувала близько 3 тисяч бджолиних сімей, прибуток від неї становив понад 20 тисяч рублів щороку. Через декілька років наполегливої праці бджологосподарство Прокоповича складалося з 10 тисяч сімей – і стало найбільшим у світі. Лише шкільна пасіка в 1855 році мала 2542 бджолині сім’ї. [11]

Помер 75-річний Прокопович 3 квітня 1850 року й похований у склепі під 200-річними липами у Пальчиках.

Не перелічити усіх тих наукових робіт, які написав про бджіл та методи їх утримання Петро Прокопович. Та не збулася прижиттєва мрія великого бджоляра-новатора – видати окремим тиражем всі свої праці. Вже пізніше його син та вдячні учні дещо видали з лекцій російською мовою, які одразу ж були перекладені німецькою, французькою, польською.

Для всього світу Петро Прокопович – славний українець, людина з великої літери, що належить до тих визначних вчених, діяльність яких спричинила стрімкий прогрес у бджільництві. Його наукова наполегливість змінила світогляд щодо раціонального природокористування, він удосконалив технологію розведення бджіл. Петро Прокопович перший створив рамковий вулик, роздільну рамку, започаткував відбір меду без знищення бджолиної сім’ї, удосконалив кормову базу бджіл, розробив методику лікування інфекційної хвороби гнильцю, заснував школу бджолярів. Нащадок славного козацького роду є першопрохідцем у створенні навчальних закладів, де досконало і органічно поєднувалася фахова підготовка з практикою і високим морально-етичним вихованням людини.

З часу винайдення рамкового вулика минуло понад 200 років. Звичайно, вулик значно вдосконалений, але першість у промисловому винаході з бджільництва належить нашому славному земляку – Петру Прокоповичу.

Дослідник Віктор Зуй доводить, що Петро Прокопович у своїх висновках про несвідомий природній добір випередив Чарльза Дарвіна. Англієць лише у 1858 році обґрунтував свою теорію природного і штучного добору. Але про поняття несвідомого добору Петро Прокопович розповідав у промові перед учням ще у 1828 році, під час відкриття своєї школи. Він на прикладі дій двох пасічників – «щасливця» і «нещасливця» – переконливо обґрунтовував існування несвідомого добору та його наслідки. [12]

Всесвітньо відомий американський бджоляр-підприємець Асмос Рут, автор «Енциклопедії бджільництва», так оцінив діяльність Петра Івановича Прокоповича: «Його рамка має багато спільного з сучасною секційною рамкою з вирізами для проходу бджіл, стінки його вулика були зв’язані в замок. Він застосовував методи, які далеко випередили його час». [13]

І цим, здається, сказано все.

Джерела та література

  1. Софієнко Н. Новый рекорд. Украина экспортировала почти 70 000 тонн меда. URL: https://biz.liga.net/all/prodovolstvie/novosti/ukraina-eksportirovala-pochti-70-tys-tonn-meda-eto-rekord (дата звернення 10.03.2021).
  2. Лук’яненко О. Бджола дарує насолоду і користь // Голос України.

URL: http://www.golos.com.ua/article/303205 (дата звернення 12.03.2021).

  1. Найбільше українського меду купує Німеччина // https://ua.korrespondent.net/business/economics/3978541-naibilshe-ukrainskoho-medu-kupuie-nimechchyna (дата звернення 09.03.2021).
  2. Найбільше українського меду купує Німеччина URL: https://ua.korrespondent.net/business/economics/3978541-naibilshe-ukrainskoho-medu-kupuie-nimechchyna (дата звернення 09.03.2021).
  3. Герей В. Петро Прокопович: пастух бджолиної пасіки URL: http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2017/04/blog-post_66.html (дата звернення 13.03.2021).
  4. Герей В. Петро Прокопович: пастух бджолиної пасіки URL: http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2017/04/blog-post_66.html (дата звернення 13.03.2021).
  5. Свищ П. До 245-річчя від Дня народження Петра Прокоповича: козака з діда-прадіда – та основоположника медової галузі URL: https://www.chasipodii.net/article/25142/ (дата звернення 13.03.2021).
  6. Свищ П. До 245-річчя від Дня народження Петра Прокоповича: козака з діда-прадіда – та основоположника медової галузі URL: https://www.chasipodii.net/article/25142/ (дата звернення 13.03.2021).
  7. Свищ П. До 245-річчя від Дня народження Петра Прокоповича: козака з діда-прадіда – та основоположника медової галузі URL: https://www.chasipodii.net/article/25142/ (дата звернення 13.03.2021).
  8. Свищ П. До 245-річчя від Дня народження Петра Прокоповича: козака з діда-прадіда – та основоположника медової галузі URL: https://www.chasipodii.net/article/25142/ (дата звернення 13.03.2021).
  9. Свищ П. До 245-річчя від Дня народження Петра Прокоповича: козака з діда-прадіда – та основоположника медової галузі URL: https://www.chasipodii.net/article/25142/ (дата звернення 13.03.2021).
  10. Свищ П. До 245-річчя від Дня народження Петра Прокоповича: козака з діда-прадіда – та основоположника медової галузі URL: https://www.chasipodii.net/article/25142/ (дата звернення 13.03.2021).
  11. Свищ П. До 245-річчя від Дня народження Петра Прокоповича: козака з діда-прадіда – та основоположника медової галузі URL: https://www.chasipodii.net/article/25142/ (дата звернення 13.03.2021).

Завантажити: Прокопович П.І. – засновник бджільництва, як науки + Сертифікат

↑
Exit mobile version