Як Юрій Кульчицький допоміг врятувати Відень: історія героя, кави та облоги 1683 року

Віденська кав’ярнева культура давно стала одним із символів австрійської столиці. З 2011 року вона внесена до Австрійського переліку нематеріальної культурної спадщини, який веде Австрійська комісія у справах ЮНЕСКО. Її витоки традиційно пов’язують із кінцем XVII століття та подіями навколо другої османської облоги Відня.

Одним із головних героїв цієї історії став Юрій-Франц Кульчицький — купець, перекладач і кур’єр, який походив із Самбірщини, території сучасної України. Згодом навколо його імені виникла ціла кавова легенда: нібито саме він отримав після перемоги сотні мішків кавових зерен, відкрив першу віденську кав’ярню та навчив містян пити каву з молоком.

Історичні джерела показують, що реальність була складнішою. І, можливо, ще цікавішою.

Відень на межі катастрофи

У липні 1683 року велика армія Османської імперії під командуванням великого візира Кара Мустафи-паші підійшла до Відня. Облога розпочалася в середині липня й тривала майже два місяці.

Чисельність османських сил у різних джерелах суттєво відрізняється. Частина дослідників оцінює військо приблизно у 80–100 тисяч вояків, інші джерела говорять приблизно про 150 тисяч разом із союзними та допоміжними силами. Тому популярне твердження про «200-тисячну армію» краще не подавати як встановлений факт. Захисників самого Відня було приблизно 12–15 тисяч.

Обороною міста керував граф Ернст Рюдігер фон Штаремберг. Османські сапери підводили міни під укріплення, артилерія обстрілювала місто, серед населення та гарнізону поширювалися хвороби, а запаси поступово виснажувалися.

Однією з головних проблем був зв’язок із військами, які перебували за межами османського кільця.

Саме тут на історичній сцені з’явився Юрій Кульчицький.

Хто такий Юрій Кульчицький

Юрій-Франц Кульчицький народився приблизно 1640 року на Самбірщині. Українська «Енциклопедія історії України» пов’язує його з місцевим українським дрібношляхетським родом, осередком якого було село Кульчиці — нині Самбірського району Львівської області.

Водночас щодо того, ким саме в сучасному національному розумінні слід вважати Кульчицького — українцем чи поляком, — історіографія не має повної одностайності. У XVII столітті Самбірщина входила до складу Речі Посполитої, а сучасні національні ідентичності ще не мали нинішнього вигляду. Австрійські дослідники зазначають, що пізніше постать Кульчицького стала частиною як польської, так і української історичної пам’яті.

Тому найточніше називати його уродженцем Самбірщини, території сучасної України, а українське походження пояснювати в історичному контексті.

Значно надійніше документована його професійна біографія. Від 1667 року Кульчицький служив у Першій східній торговельній компанії, багато подорожував володіннями Османської імперії та бував у Стамбулі. Достеменно відомо, що він володів турецькою та волоською, тобто румунською, мовами.

Натомість популярна розповідь про те, що Кульчицький був запорозьким козаком, потрапив у турецький полон і саме там вивчив мову, походить із пізніших переказів. Українська «Енциклопедія історії України» також подає ці відомості саме як поширену традицію, а не беззаперечно встановлений факт.

Найнебезпечніша подорож його життя

13 серпня 1683 року Кульчицький узявся за надзвичайно ризиковане завдання — пробратися через османські позиції та встановити зв’язок між обложеним Віднем і головними імперськими силами герцога Карла V Лотаринзького.

Він вирушив не сам, а разом зі слугою. Вони переодягнулися в османський одяг і спробували пройти через табір супротивника так, щоб не викликати підозри.

Цікаво, що вже 1683 року було надруковано повідомлення про цю місію, текст якого, на думку австрійських дослідників, міг походити від самого Кульчицького. У ньому розповідалося, що під час переходу кур’єр зустрів османського агу. Кульчицький пояснив йому, що нібито збирає виноград та інші плоди, після чого ага навіть пригостив його кавою.

Цей епізод особливо цікавий: зв’язок Кульчицького з кавою справді з’являється вже в джерелі XVII століття — але зовсім не у вигляді розповіді про першу кав’ярню.

Кульчицькому вдалося дістатися до Карла Лотаринзького, передати інформацію про становище Відня, а потім повернутися.

17 серпня він знову був у місті.

Звістка про те, що допомога готується, мала велике психологічне значення для оборонців. Проте говорити, що саме Кульчицький одноосібно «врятував Відень від капітуляції», було б перебільшенням. Він був не єдиним кур’єром між містом і зовнішніми військами, хоча саме його місія стала найвідомішою.

12 вересня 1683 року: битва, що зняла облогу

На допомогу Відню поступово зібралося велике союзне військо. До нього входили сили Речі Посполитої на чолі з королем Яном III Собеським, імперські частини Карла Лотаринзького, а також військові контингенти низки німецьких держав.

У складі польського війська перебували й козацькі підрозділи, набрані на українських землях Речі Посполитої. Точна їхня чисельність у джерелах дискутується, однак участь козаків у кампанії 1683 року підтверджується.

12 вересня союзна армія атакувала османські сили біля Відня. Битва завершилася поразкою війська Кара Мустафи та зняттям облоги міста.

Кульчицький після свого небезпечного переходу вже мав репутацію героя. Його подвиг був настільки відомим, що повідомлення про нього друкували у Відні, Зальцбурзі, Ульмі, Нюрнберзі та Страсбурзі ще 1683 року.

І саме тут документована історія поступово переходить у легенду.

300 мішків кави: красива історія без надійних доказів

Згідно з найвідомішою версією, після втечі османського війська переможці знайшли в залишеному таборі сотні мішків із дивними зеленими зернами.

Нібито європейські солдати не знали, що це таке, й вирішили, що перед ними корм для верблюдів.

А Кульчицький одразу впізнав каву.

Далі легенда розповідає, що як винагороду за свій подвиг він попросив віддати йому близько 300 мішків цих зерен і незабаром відкрив кав’ярню «Під синьою пляшкою» — Zur Blauen Flasche.

Проблема полягає в тому, що сучасні віденські дослідження не знаходять надійних документів, які підтверджували б цю історію.

Австрійська академія наук зазначає: легенда про Кульчицького як засновника першої віденської кав’ярні була письмово оформлена лише 1783 року — через століття після облоги. Саме тоді Готфрід Уліх опублікував працю до сторіччя подій 1683 року й пов’язав подвиг кур’єра з відкриттям кав’ярні.

Віденський міський і земельний архів формулює висновок ще чіткіше: історичні дослідження показали, що Кульчицький мав значні заслуги перед містом, але кавовим майстром він не був.

Хто насправді відкрив першу кав’ярню Відня

Документи називають іншу людину.

17 січня 1685 року вірменський купець Йоганнес Діодато, також відомий як Деодат, отримав офіційний привілей на публічний продаж кави у Відні.

Саме його Wien Museum та Австрійська комісія у справах ЮНЕСКО називають засновником першої документально підтвердженої віденської кав’ярні.

До розвитку кавової справи у Відні долучалися й інші купці східного походження. Тож початок знаменитої віденської кав’ярневої культури був результатом значно ширшого культурного обміну між Центральною Європою та Османським світом.

Чи винайшов Кульчицький каву з молоком

Ще одна популярна історія стверджує, що гірка чорна кава спочатку не сподобалася віденцям.

Тоді Кульчицький начебто почав відціджувати гущу та додавати до напою молоко, цукор або мед — і таким чином створив знамениту «віденську каву».

Це ефектна історія, але надійних документальних підтверджень вона також не має.

Віденська влада сама відносить розповідь про Кульчицького, який пом’якшив каву молоком і цукром, до міської легенди.

Тому називати його винахідником віденського меланжу історично некоректно.

А як щодо рогаликів у формі півмісяця

Не менш популярна легенда стверджує, що після перемоги над Османською імперією віденські пекарі почали випікати рогалики-кіпферлі у формі півмісяця, щоб містяни могли символічно «з’їдати» знак переможеного супротивника.

Іноді появу таких рогаликів навіть пов’язують із кав’ярнею Кульчицького.

Однак Австрійська академія наук зазначає, що випічка, схожа на Kipferl, відома у Відні ще з XIII століття. Отже, вона існувала за сотні років до османської облоги 1683 року.

Згодом саме форма півмісяця дала надзвичайно зручний матеріал для красивої легенди про перемогу над османами.

Чому легенда про Кульчицького виявилася такою живучою

У цій історії цікаво те, що для створення легенди майже не потрібно було вигадувати головного героя.

Реальний Юрій Кульчицький і без кавових мішків мав біографію, гідну пригодницького роману.

Уродженець Самбірщини знав мови Османської імперії, працював у міжнародній торговельній компанії, подорожував Балканами, жив у Відні, а в серпні 1683 року добровільно погодився пройти через позиції величезної армії, щоб відновити зв’язок обложеного міста із зовнішнім світом.

Його місія була реальною.

Його слава після неї — теж.

А вже пізніше навколо цієї справжньої історії нашарувалися 300 мішків кави, «верблюжий корм», «Синя пляшка», молоко, мед та кіпферлі.

Сам Кульчицький помер у Відні 1694 року. На його честь у місті названо вулицю — Kolschitzkygasse, а на розі Favoritenstraße встановлено пам’ятник, створений скульптором Емануелем Пендлем і відкритий 1885 року. На ньому Кульчицький постає саме таким, яким його запам’ятала віденська легенда: у східному вбранні, з кавником у руці.

Юрій Кульчицький: реальний герой цікавіший за міф

Юрію Кульчицькому не потрібно приписувати винайдення віденського меланжу чи першої кав’ярні, щоб вважати його визначною постаттю.

Його справжня роль у подіях 1683 року достатньо вагома: він був досвідченим перекладачем і купцем, знав Османський світ, став одним із найвідоміших кур’єрів обложеного Відня та ризикував життям, підтримуючи зв’язок між містом і військами, що готувалися прийти йому на допомогу.

Водночас історія Кульчицького показує, як народжується історична пам’ять. Реальна людина поступово перетворюється на символ, а перевірені факти переплітаються з легендами настільки тісно, що через кілька поколінь їх уже важко відокремити.

І, можливо, саме тому історія Юрія Кульчицького залишається такою привабливою: у ній справжній подвиг, османський табір, небезпечна розвідувальна місія, міжнародна торгівля, українська Самбірщина та знаменита віденська кава зустрічаються в одному сюжеті — навіть якщо чашку кави до нього історики радять додавати з обережністю.