Жан-Жак Руссо (фр. Jean-Jacques Rousseau; 28 червня 1712, Женева — 2 липня 1778, Ерменонвіль) — один із найвпливовіших представників європейського Просвітництва, видатний французько-швейцарський філософ, письменник, композитор, педагог, мислитель, автор ідеї «загальної волі» та творець теорії суспільного договору. Його праці стали фундаментальними для формування політичної думки XVIII–XIX століть, а його ідеї надихнули Французьку революцію.
Дитинство та юність
Жан-Жак Руссо народився 28 червня 1712 року в місті Женева, яке тоді було незалежною республікою та осередком кальвінізму. Його мати померла через дев’ять днів після пологів, залишивши хлопчика на виховання батькові — годинникареві Ісааку Руссо. Коли Жану-Жаку виповнилося десять років, батько змушений був покинути Женеву через конфлікт із місцевим землевласником і оселився в Ніоні. Руссо залишився без батьківської опіки, його відправили на виховання до дядька, який доручив навчання хлопця кальвіністському пастору.
У підлітковому віці Руссо працював у нотаріуса та гравера, однак умови були настільки тяжкими, що у п’ятнадцять років він утік із Женеви. В пошуках нового життя він опинився в Савої, де познайомився з Франсуазою-Луїзою де Варан — жінкою, яка відіграла ключову роль у його молодості. З її допомогою він перейшов у католицизм і деякий час жив у Турині.
Формування світогляду
Руссо був змушений самостійно заробляти на життя, працюючи слугою, секретарем, учителем. У ці роки він багато подорожував, навчався музиці, філософії, ботаніці. Де Варан намагалася дати йому освіту і духовну опору. Її бібліотека та спілкування з освіченими католицькими священниками вплинули на інтелектуальне становлення Руссо.
Початок письменницької діяльності та музичні спроби
У 1742 році Руссо прибув до Парижа, сподіваючись прославитися через власну інноваційну систему музичної нотації. Проте Академія наук не підтримала його ідею. Втім, Руссо продовжив творчу діяльність — працював секретарем у посольстві у Венеції, де відкрив для себе італійську музику, що справила на нього глибоке враження.
Після повернення до Парижа Руссо познайомився з модисткою Терезою Левассер, від якої мав дітей, однак, через складні обставини, переконав її передати немовлят у притулок. Пізніше це рішення стане предметом гострої критики, зокрема з боку Вольтера.
Руссо та Енциклопедія
У 1749 році Руссо зблизився з Дені Дідро та став активним дописувачем до «Енциклопедії» — найвпливовішого просвітницького проекту Франції. Саме тоді він написав своє перше значне есе «Міркування про науки і мистецтва», в якому стверджував, що прогрес цивілізації веде до морального занепаду. Цей парадоксальний висновок приніс йому популярність.
Політична філософія: «Про суспільний договір»
Ключовим внеском Руссо у політичну філософію стала праця «Про суспільний договір» (1762), в якій він розвинув ідею «загальної волі» — колективного вираження інтересів народу. Руссо вважав, що законна влада може ґрунтуватися лише на згоді керованих, а справедливе суспільство повинно керуватися загальним добром, а не окремими інтересами.
Релігійна критика та «Еміль»
У тому ж 1762 році вийшла книга «Еміль, або Про виховання», де Руссо виклав власні педагогічні ідеї. У додатку до твору — «Сповіді віри савойського кюре» — автор відстоював думку про рівноцінність усіх релігій, що викликало засудження як з боку католицької церкви, так і з боку протестантів. Книги Руссо були заборонені, а на самого автора видано ордер на арешт.
Останні роки життя
Після ряду конфліктів, зокрема з мадам д’Епіне, Дідро та іншими енциклопедистами, Руссо відійшов від світського життя. Його підтримували аристократи, серед яких герцог Люксембурзький та принц де Конті. Однак навіть у цих стосунках філософ не був позбавлений суперечностей.
Попри складні стосунки з сучасниками, Руссо продовжував писати. Серед його пізніх творів — автобіографія «Сповідь», що справила великий вплив на розвиток літератури сповіді та романтизм.
Спадщина Жан-Жака Руссо
Жан-Жак Руссо помер 2 липня 1778 року в Ерменонвілі. Його поховано в Пантеоні — усипальниці великих французів.
Ідеї Руссо стали фундаментальними для політичної думки Нового часу, вплинули на Іммануїла Канта, Французьку революцію, діячів романтизму, а також педагогів, як-от Марія Монтессорі. Його концепція природного стану, загальної волі та виховання на основі природної доброти дитини залишаються актуальними й сьогодні.