Юрій Хмельницький — суперечлива та маловідома фігура української історії XVII століття. Син Богдана Хмельницького, він двічі обіймав посаду гетьмана Війська Запорозького, був ченцем, в’язнем і навіть ставлеником Османської імперії. Його правління припало на період глибокої кризи Гетьманщини, внутрішнього розколу та зовнішнього тиску з боку Московії, Польщі й Туреччини. Історики досі сперечаються щодо ролі Юрія у знищенні української автономії. У цьому матеріалі ви дізнаєтеся, ким був Юрій Хмельницький, чому його називають “маріонетковим гетьманом” та яку спадщину він залишив по собі. Читайте далі, щоб краще зрозуміти одну з найзагадковіших постатей нашої історії.
Юрій Хмельницький (у чернецтві — Гедеон; бл. 1641, Чигирин — †1685 (?)) — визначний український військовий, політичний та державний діяч, гетьман Війська Запорозького у періоди 1659–1663 і 1677–1681 років, а також князь України-Русі під протекторатом Османської імперії. Він був другим сином Богдана Хмельницького, продовжувачем славетної козацької династії та одним із найсуперечливіших лідерів в історії Гетьманщини.
Молоді роки та освіта Юрія Хмельницького
Юрій народився близько 1641 року в місті Чигирин, що на той час входило до складу Київського воєводства Речі Посполитої (нині Черкаська область, Україна). Завдяки батьківській увазі та впливу, ще змалку отримав ґрунтовну освіту — володів українською, польською, грецькою та латинською мовами, читав і писав старослов’янською, досконало знав Святе Письмо.
Юрій навчався в Києво-Могилянському колегіумі, але через хворобливість (припускають епілепсію) змушений був перервати навчання. Подальшу підготовку отримував під наглядом відомих церковних діячів — Йоаникія Ґалятовського та Іларіона Добродіяшка. Попри слабке здоров’я, після смерті старшого брата Тимоша, Юрій став головним спадкоємцем гетьманської булави.
У 15 років, за рішенням Богдана Хмельницького, був призначений наказним гетьманом і виконував військові обов’язки, готуючи козацьке військо до бою під Ташликом. Успішно опанував військову справу під керівництвом Івана Богуна та Григорія Лесницького, а також очолив похід на Семиграддя. У квітні 1657 року козацька рада в Чигирині підтримала ідею батька щодо передачі влади Юрієві.
Перше гетьманування (1659—1663)
Після смерті Богдана Хмельницького Юрій спочатку відмовився від булави та повернувся до навчання. Однак, уже у вересні 1659 року, після невдачі Івана Виговського у Конотопській кампанії, 18-річний Юрій Хмельницький був обраний новим гетьманом Війська Запорозького на раді в Германівці. Його кандидатуру активно підтримали Іван Богун та Яким Сомко.
Незважаючи на юний вік, Юрій намагався балансувати між Москвою та Річчю Посполитою. Укладені ним угоди — Жердівські статті та Переяславські статті 1659 року — значно обмежили гетьманську автономію: московські війська залишилися в Україні, було обмежено дипломатичні контакти, а Київська митрополія мала перейти під юрисдикцію Московського патріархату.
Ці кроки викликали спротив козацтва, і після поразки московського війська у війні з Польщею Юрій змінив сторону, уклавши Слободищенський трактат (1660), який розривав союз з Москвою та гарантував автономію України під протекторатом Речі Посполитої. Цей крок викликав розкол у козацтві. Частина Лівобережжя виступила проти нього, підтримавши Якима Сомка, а пізніше Івана Брюховецького, котрий у 1663 році стратив Сомка.
Чернецтво та польський полон
У 1663 році Юрій відмовився від влади і постригся в ченці, прийнявши ім’я Гедеон. Поселився у Трахтемирівському або Новоскитському монастирі. У 1664 році, під час польської військової кампанії під командуванням Стефана Чарнецького, був заарештований та вивезений до Мальборка, де перебував у неволі разом із Київським митрополитом.
Після звільнення у 1667 році Юрій повернувся до Умані та, незважаючи на чернечий сан, знову вступив у політичну боротьбу, підтримавши противників Петра Дорошенка — Петра Суховієнка та Михайла Ханенка.
Юрій Хмельницький — гетьман під протекторатом Османської імперії
У 1669 році Юрій потрапив у полон до татар, які передали його до Османської імперії. Ув’язнений у стамбульській фортеці Єдикуле, він зазнав принижень і жорстокого поводження. Однак у 1677 році султан звільнив його з в’язниці та призначив гетьманом Правобережної України під османським протекторатом.
У цьому статусі Юрій прибув в Україну разом з військами Ібрагіма-паші, проте його заклики не мали підтримки серед населення. Лише в 1678 році турецько-козацьке військо змогло захопити Чигирин. Після цього Хмельницький, виконуючи накази візира, провів криваву “пацифікацію” Подніпров’я — були знищені Канів, Черкаси, Богуслав та інші міста, частину населення забрано в ясир.
Юрій Хмельницький самоназивався «князем сарматським і вождем Війська Запорозького», мав резиденцію в Немирові, охоронявся татарською вартою. Його правління характеризувалося репресіями: історики згадують страти козацьких полковників, мародерства та загальну дестабілізацію регіону. Його спроби приєднати Лівобережну Україну завершилися провалом.
Загибель і останні роки
У 1681 році Османська імперія відкликала Юрія до Стамбула. Існує кілька версій щодо його загибелі: за однією — він був задушений у Кам’янці-Подільському; за іншою — засланий у грецький монастир на острові в Егейському морі. Також побутує гіпотеза, що останній період життя Юрій Хмельницький провів на Мальті, у монастирі, де й помер.
Історична оцінка
Історики неоднозначно оцінюють постать Юрія Хмельницького. Його життя — приклад трагедії на зламі епох, коли Україна опинилася між трьома імперіями: Московською, Польською та Османською. Особисті якості, хворобливість, юний вік і політична недосвідченість, поєднані з жорстокими історичними обставинами, зробили його інструментом зовнішньої політики великих держав, а не повноправним творцем національної історії.