Стародавня історіяТеми

Велика Скіфія. Початок державності на території України

§ 1. Велика Скіфія. Початок державності на території України

Пройшовши через Кавказ, скіфи в Передній Азії втрутилися в суперечку між головними тодішніми державами регіону – Мідією та Ассирією. Передня Азія з її старовинними культурними та державними центрами зберігала статус провідного регіону планети за рівнем розвитку культури, виробничих сил та військової справи. У Передній Азії виникли найдавніші міста планети, вік яких сягає 8-10 тисяч років. Близько 6 тисячоліття до н. е. в цьому регіоні утворилися численні протодержавні утворення. Ті з них, які вижили, вже до 3000 р. до н. е. отримали завершені форми держав з відповідними атрибутами – владою, чіткою територією, армією, законодавчою, податковою та грошовою системами.

З такими зрілими державними утвореннями скіфи вступили в боротьбу. Виявилося, що скіфська військова кіннота перевищувала за силою найсильніші тогочасні армії світу, в тому числі армії тодішніх наддержав – Мідії, Ассирії, Єгипту. Скіфське військове мистецтво полягало насамперед у використанні великих рухливих загонів кінноти, озброєних довгими мечами, списами та луками. У таких загонах кожен вояк знав своє місце і роль під час спільної атаки та відступу. В обороні скіфи часто використовували кругові захисні споруди – табори з возів. Поставивши такий табір у степу, скіфи могли витримувати натиск значно численнішого війська. Така тактика бою збереглася в Україні аж до козацьких часів. Скіфи славилися як неперевершені стрільці з лука. В Україні досі знаходять десятки тисяч скіфських наконечників для стріл. Скіфська піхота використовувала короткі мечі для ближнього бою. У воєнний час військо формувалося на основі поголовної мобілізації всіх чоловіків, об’єднаних у підрозділи на основі родів і племен. У мирний час кожен скіфський князь – управитель племені чи території – мав біля себе дружину, яку зобов’язаний був надсилати на вимогу верховної влади.

Велика Скіфія-Історія в школі

Скіфи втрутилися в суперечку, яка точилася кілька десятиліть, за домінування на Близькому Сході між Ассирією та її невеликими сателітами проти коаліції Вавилонії, Мідії, Еламу та кількох менших держав. Боротьба між близькосхідними державами була надзвичайно жорстока, чому сприяла жорстока політична культура, особливо Ассирії.

Поява скіфів на Близькому Сході фіксується з середини VII ст. до н. е. Вони стають союзниками то однієї, то іншої сторони. У 630-х рр. до н. е. скіфи воювали з Ассирією.

Масоване скіфське вторгнення у Передню Азію відбулося в момент, коли цар Мідії обложив столицю Ассирії Нін. Військо скіфів очолював цар Мадій, син царя Партатуа, що став царем скіфів у 653 р. до н. е. Воно завдало нищівної поразки мідійському війську, зробивши Мідію залежною від скіфів.

Після підкорення держав та племен Передньої Азії скіфи рушили походом на Єгипет. На шляху до нього у 625 р. до н. е. скіфів зустрів фараон Єгипту Псамметих І, засновник Саїської династії фараонів. Він досяг значних успіхів у зміцненні Єгипту та його міжнародних позицій в Азії, однак змушений був вмовляти скіфів не йти на Єгипет, відкупившись від них дарами.

Домінування скіфів у Передній Азії тривало наприкінці VII ст. до н. е. протягом 28 років. У цей час Мідія разом із Вавилонією та скіфськими загонами у 612 р. до н. е. зруйнували Ассирію та її столицю Ніневію, а ще через 3 роки скіфи брали участь у ліквідації залишків Ассирійської держави. Ліквідація Ассирії, яка понад тисячоліття панувала в регіоні, стала кардинальним переворотом в історії всього Близького Сходу.

Панування скіфів у Передній Азії полягало насамперед у збиранні регулярної данини з усіх залежних державних утворень, міст та племен регіону. Воно закінчилося після того, як цар залежної від скіфів Мідії Кіаксар запросив верхівку скіфів на банкет, напоїв їх доп’яна, а тоді перебив. Після цього більшість скіфів повернулася додому на територію України. Кіаксар після звільнення від влади скіфів відновив домінування Мідійської держави.

Отже, скіфи стали учасником кардинальних геополітичних змін в найбільш розвиненому на той час регіоні світу, контролюючи його упродовж 28 років.

Після повернення скіфів на батьківщину в Причорноморські степи союз скіфських племен поступово набирає форм протодержави. Спочатку у скіфів було три царства під контролем різних племен – паралатів, авхатів, а також третє царство – катіарів і траспіїв. Згодом ці царства об’єдналися під владою одного царя. Влада скіфського царя була спадковою й належала одному родові з племені царських скіфів – паралатів.

Скіфський цар регулярно роз’їжджав підвладними провінціями держави й збирав данину. Починаючи з V ст. до н. е. скіфські царі карбували гроші, мали наймане військо і навіть флот (у II ст. до н. е. – II ст. н. е.).

Помітною подією всієї історії стародавнього світу став похід перського царя Дарія І на Скіфію.

У 513 р. до н. е. величезне військо перського царя Дарія Першого здійснило вторгнення у Скіфію. Перський цар вирішив помститися скіфам за їхнє 28-літнє владарювання над Передньою Азією. Персія на той час перехопила першість у Мідії і стала найпотужнішою державою стародавнього світу. Перси завоювали Лідію, Іонію (землю греків у Малій Азії), Сирію, Палестину, Єгипет, землі в Середній Азії. У 519-518 рр. до н. е. Дарій І приєднав до Персії землі в долині ріки Інд і заснував там свою провінцію – Індію.

Перси зібрали велетенське військо. Геродот повідомляє про 700 тисяч вояків, крім членів екіпажів кораблів, та ще 600 кораблів. Це настільки велика армія для стародавнього світу, що деякі вчені вважають повідомлення «батька історії» перебільшенням. Але в будь-якому випадку армія Перської держави, що рушила на територію України, була велетенською. Перси привели на територію України вояків із десятків підвладних їм народів і племен. Досі на Півдні України є місця, пов’язані з походом Дарія І – Дарієвий міст, Дарієвий брід тощо. Грек Мандрокл із острова Самоса побудував для царя гігантський міст через протоку Боспор, яка з’єднує Чорне і Середземне моря, а греки (іоняни, еолійці та гелеспонтійці), які на той час залежали від перського царя, збудували міст через Дунай в районі сучасного м. Рені на Одещині. Шляхом на Скіфію перси підкорили собі численні фракійські племена, що заселяли тоді територію сучасних Болгарії і Румунії, в тому числі войовничих гетів, та змусили їх приєднатися до свого війська.

Скіфи, дізнавшись про вторгнення, провели нараду із сусідніми народами. Лише царі будинів, мешканці Гелону та сармати вирішили підтримати їх у війні, решта сусідів не наважилися на опір, звинувачуючи у війні самих скіфів, які своїм володарюванням у Передній Азії спровокували персів. Скіфи стали повільно відступати перед перським військом, відганяючи худобу, засипаючи колодязі та випалюючи степ. Своє військо та війська союзників вони розділили на дві частини. Одним командував цар Скопасис, іншим – цар царських скіфів Іданфірс. Населення приморських частин Скіфії було направлено на північ вглиб країни. Перське військо пройшло вздовж Чорного й Азовського морів до Дону, повернуло на Гелон і спалило місто (ймовірно – Більське городище), залишене мешканцями. Потім скіфи почали заманювати персів у землі сусідніх племен, які не хотіли воювати з персами, щоб змусити сусідів на опір. Але меланхлени, андрофаги і неври втекли вглиб своїх країн. Після тривалих переслідувань перський цар направив до царя Іданфірса посланника, який вимагав від скіфів принести «землю і воду», тобто капітулювати, а також назвав себе володарем скіфського царя. Як стверджують античні джерела, скіфи, почувши слово «рабство», розлютилися. Вони надіслали перському царю пташку, жабу, мишу і п’ять стріл, що означало – доки перси не злетять у небо, сховаються у воду чи зариються в землю, вони не повернуться назад, вражені скіфськими стрілами.

Скіфська кіннота нападала на персів, коли ті відокремлювалися від війська в пошуках їжі, а також уночі атакувала велетенський перський табір. Також скіфи послали загін до Дунаю, щоб знищити міст, яким перси могли б повернутися зі Скіфії. Греки-іоняни, які за наказом перського царя стерегли міст, обіцяли скіфам виконати цю вимогу.

Нарешті скіфи вирішили атакувати. Два війська вишикувалися одне проти одного, готуючись до бою. Проте вночі перський цар вирішив утекти, залишивши в таборі для маскування худобу та поранених і слабосилих, яким було сказано, що решта війська вирушає на вилазку проти скіфів.

На ранок скіфи рушили за персами до Дунаю. Вони значно випередили перське військо, яке заблукало в степах. Прийшовши до Дунаю, скіфи почали вимагати від греків зруйнувати міст. Греки провели нараду, частина з них виступила за те, щоб зруйнувати міст і назавжди звільнитися від перського панування. Проте Гістіей, володар іонійського міста Мілета (нині на території Туреччини), заявив, що панування персів вигідне грецьким володарям, оскільки без них в їхніх містах встановиться влада народу – демократія. У результаті греки почали робити вигляд, що руйнують міст зі сторони Скіфії, але так, щоб його можна було швидко відновити. У результаті, завдяки обманові, залишкам війська персів вдалося врятуватися. Це стало великою помилкою для самих греків. Два десятиліття потому іонійські міста підняли повстання проти Дарія І, але були жорстоко розгромлені. Придушуючи повстання на островах, перські вояки проводили тотальні облави на населення. Усіх мешканців міста Мілета – головного міста іонійських греків, які залишилися живими після штурму, виселили на пустельне узбережжя Червоного моря. Відтяту набальзамовану голову Гістіея, який колись на Дунаї втратив шанс на визволення для своєї країни, було надіслано Дарію І.

Скіфське військо у відповідь на вторгнення персів дійшло до проток Боспор і Дарданелли та змусили втікати місцевих грецьких володарів, які підтримали похід Дарія. Крім того, скіфи уклали союз проти персів із найсильнішою на той час грецькою державою – Спартою.

V-ІV ст. до н. е. – період найбільшого розквіту Великої Скіфії. Країна торгує з грецькими містами Північного Причорномор’я, постачаючи їм традиційний експортний товар нашої землі – зерно. У цей час до половини всього зерна, яке споживають Афіни, надходить зі Скіфії. У Скіфії процвітають ремесла, зокрема ювелірне мистецтво та зброярство. До цього часу належить більшість навдивовижу багатих скіфських могил. У них знаходять високохудожні предмети із золота і срібла, вироблені в оригінальному скіфському «звіриному стилі», багату зброю, прикраси, кінські попруги. Багаті скіфські могили того часу розкидані майже по всій території України, що свідчить про велику кількість племінних центрів і центрів провінцій. Значну або й більшу частину населення багатьох із них становили праслов’яни.

У V ст. до н. е. скіфи встановлюють контроль над грецьким містом Ніконієм (нині – селище Роксолани Овідіопольського р-ну, Одещина). У Ніконії в 470-460 рр. до н. е. карбують монети із зображенням скіфського царя Скіла.

Також у V ст. до н. е. скіфи встановлюють свій протекторат над грецьким містом Ольвією, що виникло у першій половині VI ст. до н. е. біля гирла Південного Бугу (нині – с. Парутине Очаківського р-ну, Миколаївщина). Скіфи використовують Ольвію для торгів харчами та іншими товарами, виробленими насамперед скіфами, поступово економічне значення грецької околиці міста занепадає.

Наприкінці V – на початку IV ст. до н. е. скіфи підкорили племена фракійців на Нижньому Дунаї, поступово встановивши протекторат над сусідніми грецькими містами, розташованими як на території України, так і на сучасній території Румунії.

У середині IV ст. до н. е. на заході Балканського півострова стрімко набирала сил Македонська держава. Македонія починає домінувати серед інших грецьких держав та сусідніх фракійських та іллірійських племен. У 339 р. до н. е., за царя Філіппа, батька Олександра Македонського, македонці завдали скіфам поразки. У бою загинув 110-літній скіфський цар Атей. За переказами сучасників, він мав більше 60 синів.

Як наслідок – втрата скіфами влади над Нижнім Подунав’ям. У результаті походу Олександра Македонського, який у 336 р. до н.е. стає царем Македонії, македонці у 335 р. до н.е. підкорили придунайські гето-фракійські племена. Грецькі міста Нижнього Подунав’я виходять із залежності від скіфів і приймають владу македонського царя.

У 334 р. до н. е. Олександр Македонський почав свій знаменитий похід на Схід. Амбітний македонський лідер мріяв стати володарем усіх найбільш цивілізованих країн світу. Цей час – пік могутності Македонської держави. У 333 р. до н. е. Олександр розбив військо перського царя у битві під Іссами, захопивши його родину в полон. До 331 р. до н. е. Олександр Македонський взяв штурмом неприступне острівне місто Тир у Фінікії, міста Дамаск у Сирії та Газу в Палестині та підкорив усю Малу Азію, Сирію і Єгипет. Македонські війська форсували ріки Тигр і Євфрат, щоб вдертися в серце Перської держави – Мідію.

У цей час намісник Олександра Македонського у Фракії Зопіріон отримує наказ виступити в похід на допомогу Олександрові Македонському іншим шляхом – північним узбережжям Чорного моря. По ходу македонці планували підкорити скіфів та Ольвію, яка, на відміну від решти грецьких міст, до того часу так і не визнала влади Олександра, а навпаки, зберегла союз зі скіфами.

У похід під керівництвом Зопіріона проти скіфів виступило численне військо – 30 тисяч македонських вояків та фракійців. Варто відзначити, що сам Олександр Македонський здійснив свої грандіозні завоювання в Азії та взяв найбільші міста континенту силами усього лише 32 тисяч бійців. Завдяки своїй воєнній тактиці македонці неодноразово перемагали в Азії. Вони вдало сумістили скіфську тактику кіннотного бою, за якої загін кіннотників – македонських «гетайрів», шикувався і наступав клином, з удосконаленою грецькою фалангою. Фаланга передбачала бойове шикування списоносців на кілька рядів углибину, завдяки чому утворювався «ліс» зі списів перед обличчям ворога.

Однак у Скіфії македонці вперше зазнали нищівної поразки. Сталося це на піку їхньої могутності. Армія Зопіріона швидко дійшла до Ольвії і взяла місто в облогу. У порівнянні з містами, які македонське військо захопило в Азії, Ольвія була далеко не найбільшим. Його населення протягом історії не перевищувало 25 тисяч осіб. Щоб відбити напад македонців, влада Ольвії пішла на екстраординарні заходи – відпустила на волю всіх рабів та скасувала мешканцям міста усі борги. Завдяки цьому на оборону Ольвії були мобілізовані всі наявні сили міщан. До того ж македонцям так і не вдалося розбити скіфів. У результаті македонська армія отримала ворога за спиною – адже скіфи, крім того, що мали Ольвію за свого союзника, за вісім років перед тим воювали з македонцями на Дунаї. Безрезультатну облогу з Ольвії довелося зняти того ж року. Під час відступу поблизу Дністровського лиману македонське військо було вщент розбите скіфами. Загинув і сам Зопіріон. Мешканці Ольвії хизувалися цією перемогою перед рештою греків, які змушені були визнавати владу македонського царя. Ольвійці призначили ушанування у загальногрецькій святині на честь організатора оборони міста від македонців та почали карбувати монети із зображенням скіфської зброї – лука із сагайдаком, завдяки якій було здобуто перемогу. У Фракії під впливом розгрому Зопіріона піднялося повстання проти влади Македонії. А скіфи, у відповідь на вторгнення македонців, зруйнували кілька грецьких міст, що підтримали Зопіріона, зокрема Ніконій (нині на території с. Роксолани Овідіопольського р-ну Одещини).

У результаті східного походу Олександр Македонський здійснив велетенські завоювання, зруйнувавши найбільшу державу тогочасного світу – Перську імперію. Македонська армія, розбивши в кількох битвах поспіль значно численніші армії перського царя, підкорила землі від Єгипту й Сирії до Вавилону та Індії. Однак значна частина македонської армії зазнала поразки у Скіфії.

Історія Великої Скіфії – державного утворення, яке об’єднало майже всю територію сучасної України, є початком історії державності на території України.

Розгроми армій Дарія І та Зопіріона, полководця Олександра Македонського, мали доленосне значення для долі Північного Причорномор’я, а також суттєво вплинули на історію Європи та Азії. Вони показали, що навіть армії найпотужніших держав світу не здатні вийти переможцями із війни зі Скіфією. Спадкоємці Олександра Македонського та інші впливові держави, включаючи Рим, довго вважали за краще утримуватися від спроб завоювати Скіфію, зважаючи на загальновідому у світі войовничість та звитягу її мешканців.

Мовою першоджерел:

«Скіфські царі відправили до Дарія посланця з дарами, надіславши йому пташку, мишу, жабу й п’ять стріл. Перси спитали посланця, що означають ці дари, проте він відповів, що йому наказано лише вручити дари і якомога швидше вертатися. За його словами, якщо перси достатньо розумні, то мають самі зрозуміти їхнє значення. Почувши це, Дарій зібрав нараду. Він вважав, що скіфи приносять йому землю і воду і відмовляються від опору. Проти цього виступив Гобрій. Він пояснив сенс дарів так: доки ви, перси, як птахи не злетите у небо, або як миші не зариєтеся в землю, або як жаби не сховаєтесь у болото, то не вернетеся назад, вражені цими стрілами…

З тих пір (з часу порятунку греками-іонянами війська Дарія І) скіфи вважають іонян, оскільки ті були вільними людьми, найбільш жалюгідними боягузами з усіх людей, а як рабів досить відданими своєму господареві і найменш схильними до втечі. Так скіфи знущалися над іонянами…

Після вторгнення Дарія в їхню країну скіфи-кочовики намірилися помститися царю. Вони відправили у Спарту послів і уклали союз із лакедемонянами (спартанцями). При цьому було вирішено, що самі скіфи зроблять спробу вторгнутися в Мідію вздовж течії ріки Фасиса, в той час як спартанці з Ефеса підуть всередину країни на з’єднання зі скіфами. Клеомен, як кажуть, коли прибули скіфи для переговорів, занадто часто спілкувався зі скіфами, спілкуючись із ними більше, ніж треба. Він навчився пити нерозбавлене вино. Від того, як думають, спартанський цар і збожеволів. З тих часів спартанці, коли хочуть випити хмільного вина, кажуть: «Наливай по-скіфськи ».

Геродот, «Історія» (431-425 рр. до н.е.).

Залишити відповідь

Back to top button